Кінець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– 6-а година, – сказав Бено. – Вечором 28 липня, рахуючи часом східної півкулі. Даю останню радіотелеграму:

«Всім, всім, всім!

Ліквідаційна комісія Земрадреспубліки пропонує кожній радіостанції, що залишилася або могла залишитися, повідомити про себе негайно в напрямку 100 меридіану. Бено».

І на цю депешу, послану можливо найбільшим напруженням радіоапарату, не наспіла ніяка відповідь.

Желенський взяв трубку внутрішнього телефону й кинув команду-приказ:

– При апаратах працювати на зміну. Ми в кабіні також вартуємо. Перед нами ще 20 годин подорожі. Континенти зникли, на наші заклики по радіо немає ніякої відповіди. Їхати прямо меридіаном 100.

А тим часом зійшло сонце.

Наперед показало з води червоний край і мільярдом золотопромінних стріл кинуло в воду. Опісля неначе затремтіло з напруження, насилу, всім тілом відірвалося від поверхні вод і піднеслося в простір. Червінь і пурпура змінилися на світляне тепло. Воно радісним безжурним сміхом вкрило подорожнє спорудження кабіни.

Промінь життьового світла пронизав всесвіт...

– Бено, – сказав Желенький, – я тепер засну на годину-дві, а ти почергуй. На 6-му градусі полудневої ширини, коло місця, де була Патагонія, заверни на схід.

Він розложив крісло, що стояло наліво від його столу, приліг і моментально заснув.

Втома, непереможна втома заволоділа Бено і Е. Келлер. При моторах, що працювали без відпочинку і перебоїв, вартували літуни. Инші заснули також кам’яним сном виснаження – смертельним останнім відпочинком.

Події останньої доби надто розторощили нерви тих людей...

Бено подивився в дзеркальний апарат.

Він відбивав тільки синяво-жовто-золоту сонячну поверхню води...

Е. Келлер глянула на нього з широкого півкрісла, на яке, втомлена, присіла. Бено почув на собі її зір. Він відчув побажання скинути на хвилю тверду маску обов’язку; хотів стати на хвилю маленьким хлопчиком; він згадав дитячий вік...

Підійшов до Еллі і м’яким рухом притулився до її колін... Замкнув очі.

Почув тільки м’які жіночі рамена на своїй шиї... Вона брала його востаннє в країну кохання. Їх уста зіткнулися в сонній утомі забуття...

Вони заснули...

Грали, грали пропелери пісню ритмічну.

Флотилія йшла вперед по маршруті.

____________

МІРАЖ.

Була вже друга година дня (ночі – як на рахунок східної півкулі), коли збудився Желенський.

Бистрим оком окинув кабіну. Бено і Е. Келлер спали побіч себе, мов двоє дітей.

Подивився в дзеркальний апарат.

Холод добувався з-за вікон кабіни. Безмежні води бурхливо перевалювали ліниві тіла чорно-зелених хвиль. На них видно було кригу і великі стіни льодових брил. Знищення центральної теплової станції повернуло околиці Полудневого полярного кола в забутий вік – в варварську добу різних температур.

– Ідемо вздовж Полудневого полярного кола чи, може, ще нижче від нього, – шепнув до себе.

А температура швидко знижалася...

Скоро встановив, що флотилія перелетіла Полудневе полярне коло, і негайно завернув її вздовж найближчого меридіану на північ. Він хотів, беручи поступінно напрям на захід, осягнути місця, де був Африканський район.