Троє в одному човні (як не рахувати собаки): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви щось хотіли, сер?

Хоробрості Монморансі не бракувало ніколи. Але у вигляді того кота було щось незвичне, від чого навіть у найвідважнішого пса стислося б серце. Він різко зупинився і поглянув на Тома.

Вони обидва мовчали. Дивлячись на них, можна було собі уявити, що між ними відбувається розмова. Щось на зразок:

Кіт. Чи можу я чимось вам допомогти?

Монморансі. Ні-ні, дякую.

Кіт. Якщо вам справді щось потрібно, ви, не соромлячись, можете сказати.

Монморансі (відступаючи вниз по Гай-стрит). О, ні-ні, справді, не переймайтеся. Схоже, я помилився. Мені видалося, що ми знайомі. Вибачте, що потурбував вас.

Кіт. Ну що ви. Навпаки, це мені було приємно. То ви впевнені, що вам нічого не потрібно?

Монморансі (продовжуючи відступати). Цілком, цілком, дякую… З вашого боку це дуже люб’язно. Усього найкращого.

Кіт. І вам також.

Після цього кіт підвівся й пішов собі далі, а Монморансі, підібгавши те, що зветься хвостом, обережно повернувся до нас і зайняв непомітну позицію позаду.

До сьогодні від самого слова «кіт» Монморансі весь здригається і дивиться на вас таким жалісним поглядом, наче хоче сказати:

— Будь ласка, не треба.

Після сніданку ми пішли скуповуватися, аби заповнити човен харчами на три дні. Джордж сказав, що нам слід набрати овочів: не вживати овочів — не дуже корисно для здоров’я. Він додав, що їх дуже просто готувати, і пообіцяв, що буде цим займатися сам. Тож ми взяли кілька фунтів картоплі, бушель[25] гороху і кілька капустин. З готелю ми взяли пиріг з яловичиною, кілька пирогів з аґрусом і баранячу ногу. Фрукти, тістечка, хліб, масло, а також джем, бекон та яйця ми придбали в місті.

Наш від’їзд з Марлоу, я б сказав, був одним із наших найбільших досягнень. Це було щось величаве та вражаюче, і водночас у ньому не було жодної демонстративності. У кожній крамниці, куди ми заходили, ми наполягали, щоб нам одразу все запаковували і відправляли разом з нами. І ніяких: «Гаразд, сер, я зараз же відправляю. Розсильний буде там скоріше за вас», — а потім самим висиджувати на пристані, двічі повертатися в крамницю і здіймати галас. Ми чекали, коли спакують кошики, і забирали розсильних із собою.

Чітко дотримуючись цього правила, ми обійшли добрячу кількість крамниць. Наслідком було те, що коли ми скінчили, слідом за нами йшла ціла команда розсильних із кошиками наїдків, яких тільки душа бажає, а наш похід униз до річки по Гай-стрит був таким вражаючим видовищем, якого Марлоу, напевно, вже давно не бачив.

Порядок процесії був таким:

Монморансі із палицею в зубах.

Дві не зовсім пристойного вигляду дворняги, друзі Монморансі.

Джордж, із плащем та покривалом в руці і з короткою люлькою в зубах.

Гарріс, який намагався йти невимушено та граційно, несучи в одній руці роздуту валізу, а в іншій — пляшку з лимонним соком.

Розсильні від продавця овочів та від пекаря з кошиками.

Коридорний з готелю з кошиком.

Розсильний від кондитера з кошиком.

Розсильний від бакалійника з кошиком.

Якийсь пелехатий пес.

Розсильний із сирної крамниці з кошиком.

Чоловік із мішком.

Приятель чоловіка з мішком, з руками в кишенях і глиняною люлькою в роті.

Розсильний від торговця фруктами з кошиком.

[25] Бушель — міра об’єму сипких тіл і рідин в Англії, дорівнює близько 27,2 кг.