Голос твій мусить в народі
Вічно дзвеніти і жить.
Ти заслужив нагороду,
І годі вже, друже, мовчать!
Час вже сказати народу,
Про що в нас роками мовчать!
Хто ж, як не ти про це скаже?
Хто ж знає більше, ніж ти?
Хто ж нам всю правду розкаже? –
Скажи мені, брате, скажи!
Гордий ти надто і щирий,
Знаю, не легко тобі
Жить в цьому страшному світі,
В вічній пекучій журбі.
Все ж наберись ти геройства,
Й навіки забудь ти про страх,
І грізним натхненням прозріння
Зроби ти панам Карабах.
Щоб люди тебе пам’ятали,
Як грізний в степу ураган,
Що є десь на світі Волошин
Із іменем добрим – Іван.
Й сьогодні, в хвилину ранкову,
Коли наші люди ще сплять,
Закинь в кожну душу підкову,
Щоб ті перестали дрімать.
Щоб люди завжди посміхались,
Як зорі нам з неба ясні,
І дітки щоб нас шанували,
За наші козацькі пісні.