Немов коза в чужім городі.
Я на ту гниду подививсь,
Хотів до морди «притулиться»,
Та своєчасно спохвативсь,
Але ще більше засмутився,
Бо недоторканий. Його
Руками просто не візьмете,
Отож й питаю в мужиків:
– Де ви таких козлів берете?
«Слуга» той глянув із-під брів
І так поніс на мене матом,
Що мов кілком мене огрів,
Словами, ніби автоматом.
Я не стерпів. Схватив за пояс
Й того чиновника підняв,
Й біля відкритого віконця
Хвилинки зо дві потримав.
Й сказав: – І ще раз матюхнешся,
То понесуть тебе бай-бай.
І нагадав: я теж людина,
Досить залякувати нас,
Я не чувак. Перед тобою
Стоїть твій робітничий клас.
Сказать відверто, він злякався
Й переді мною тут же став,
Бо до дзвінка він не добрався,
І мов обкаканий стояв.
Він кричав й булькотів, ніби кратер,
Хоч дурний був, як боже теля,
Він би став неабияким катом,