Та тим, хто не сприймає жарти,
В житті найменше повезло.
Отож, чи варт когось повчати?
Краще про свій час пригадай,
Як не приходив ти до хати,
І десь тікав від жінки в гай.
Отож, як йде невістка з іншим,
І син додому не спішить,
Значить хтось кращі пише вірші,
Й чи варто в цьому їх винить?
Отак було, отак і буде,
І жити їм не заважай,
Й тебе за це судить не будуть,
Й собі ти нерви не мотай.
Судить і я тебе не стану,
Бо в мене прав на це нема,
Та якщо син твій кине Таню,
То це, пробач, твоя вина.
Ну хай він жінку цю покине,
А певен? – кращу він знайде,
Яка чуть менше буде пити,
Ніж та, з якою син живе?
Буває ж так, гляди, спіткнулась,
А хто із нас не спотикавсь?
Отож, чи варт судить їх тому,
Хто сам усе життя прошлявсь?
Ти сам на себе подивись,
А потім вже й судить берись.
28.12.2011 р.
ЩОБ НЕ СТАРІТЬ