У книгах люди не старіють,
Якщо вони живуть і діють.
7.10.2011 р.
ДУДОЧКИ І ШПИЛЬКИ
Я жить хотів, як справжні люди,
Тому і думав про той час,
Коли прийду колись до клуба,
Й, нарешті, там зустріну вас.
О, як набридли фіндиклюшки,
Які не можуть без гулянь,
Де кожна з них – весела шлюшка,
Й не потребує умовлянь.
Що ходять на високих шпильках,
В спідничках, аж по саме ось,
Щоб кожен міг красу ту штрикнуть,
Як припече комусь авось.
Коли дивлюсь на їхні рожі,
То бачу просто – пустоту,
І ніжки, мов із огорожі,
Що схожі на царівну ту.
Їм би фокстроти, твісти вили,
Й як више ноги задирать.
І не лякали їх бацили
Що світ не знав – куди дівать.
Я міг би теж, як ті, кривлятись,
Та честь дана, щоб берегти,
Отож і вирішив податись,
Як можна далі від ганьби.
Ну хто б із нас не міг стрибати,
Або співати, як цвіркун?