20.9.1973 р.
ОСІНЬ
Осінь, як люди у повній красі,
Ось вона в лузі сидить на росі.
Осінь вона, ніби жінка примхлива,
Трохи сердита, а трохи криклива.
Осінь, вона, ніби наша душа –
Ніжна, простора, химерна й проста.
Осінь, це – квіти, це мудрість, краса,
Хоч і буває, неначе оса.
В осені вчусь я, як треба нам жить,
Щоб їсти було, і було нам що пить.
Осінь, це книга про розум, життя,
І, навіть, найкращі людські почуття.
Осінь, це совісті, ніби мірило,
Звісно, якщо ти не зовсім дурило.
Осінь, вона, як людина багата,
Та, у якої є погріб і хата.
Осінь говорить, що свято Оксані
Можуть принести лиш очі кохані.
Очі ті сині, що душу бунтують,
Ті, які збуджують, манять, хвилюють,
Ті, що приносять і щастя, і горе,
Варто їх лише повезти на море.
10.10.1973 р.
МИ ЛЮБИМО СТАВАТЬ У ПОЗУ
Ми любимо ставати в позу
І один одного тусать,
А ще якщо хильнемо дозу,
Що і не можемо стоять.