Вони не будуть страйкувать,
Бо як не стануть працювати,
То як же діток годувать?
28.2.1967 р.
ЛЮДСЬКІ СЛЬОЗИ
Ніколи в житті той не матиме щастя,
Хто бреше, як Бобік, не знаючи, нащо!
Хто гідність людини суспільству на сором
Міняє в житті, не проживши ще й сорок.
Хто розум шліфує над тим, як найкраще,
Людей залякать і принизить трудящих.
Щоб зменшить розцінки й собі в нагороду
Украсти як більше, а дулю народу.
Ніколи в житті той не матиме щастя,
Хто щастя шукає в чужому нещасті,
Хто радість вбачає у криках людей,
Що море створили із сліз, що з очей.
А ти в тому горі, неначе на морі,
Вигулюєш душу собачу свою,
То де ж твоя совість, скажи ж ти, Оноре,
Як знаєш, що море, то – сльози людські.
28.6.1967 р.
СЬОГОДНІ ТИ ЦАР
Якщо ти директор, то це ще не значить,
Що можеш блудить, а всі інші батрачить,
Тебе не цікавить ні Ненька, ні мати,
Чи спала вона, а чи топлена хата.
Сьогодні ти Цар, а ким будеш ти завтра,
Чи думав хоч раз ти про дядька Назара,
Який, як і ти – теж колись був міністром,