Дорогами Маклая: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Витрати взяла на себе газета «Мердека». Я пообіцяв репортаж про варанів.

Он воно як! А я й забув, що в перекладачі мені дали журналіста.

Так почалася ця мандрівка. Я дивився на іскристу синяву моря, що пропливало під крилом «дакоти», і по-справжньому хвилювався.

Майже фантастика. Я побачу живих мезозойських ящерів. Цікаво, що їх було відкрито всього-на-всього кілька десятиріч тому, коли вважали, що всі живі істоти на планеті вже досить вивчені, й сенсацій тут, — звісно, вже не сподівалися.

Історія відкриття варанів Комодо пов'язана з драматичною пригодою голландського льотчика Хендріка Артура ван Боссе, який відважився в 1911 році перелетіти з Яви на острів Сумбава. То були перші спроби штурмував ти атмосферу тропіків. Спечне небо над менш жаркими Південними морями приховувало для авіації, що тоді тільки-но зароджувалася, багато небезпек. Потужні повітряні течії, спричинені перепадом температур, робили політ слабосильних машин досить ризикованим. Літак часто виходив з-під влади пілота. Так сталося й цього разу.

— Повітряним потоком машину ван Боссе кинуло в піке, з якого пілот не міг вийти. На щастя, літак упав у воду поблизу острова і льотчик вибрався на берег.

Знесилений ван Боссе довго лежав на піску, не відаючи, куди його занесло. Щоправда, в його планшеті лежала карта, але щось визначити по ній було так само трудно, як обчислити схилення небесного світила з допомогою самого тільки секстанта. Малий Зондський архіпелаг — незліченна кількість крихітних острівців, розсипаних, мов бісер, на величезних просторах, десь на межі злиття Індійського та Тихого океанів. Не всі вони позначені на карті, і без чіткого орієнтиру, за який пілотові правила лінія курсу, з'ясувати, де ти перебуваєш, годі було й думати. Ван Боссе пам'ятав тільки, що від лінії курсу машину зносило на захід.

Раптом перед ним звідкілясь узялася огидна потвора в подобі велетенського ящера. Вона стояла зовсім поруч, усього за два-три метри. Першої миті пілот подумав, що це маячня або примарний сон, та невдовзі побачив, як із недалекого ліска вийшли й попрямували до нього ще дві такі самі химери. Усмерть наляканий ван Боссе скочив на ноги, вихопив маузер і прицілився.

Рука тремтіла, і в ящера він, певно, не влучив, але страшний дракон усе ж таки знехотя відступив. Мабуть, коли ван Боссе звівся на весь зріст, потвору просто збентежив незвичний вигляд двоногого. Як потім з'ясувалося, острів був безлюдний.

У цілковитій самотності, охоплений невідступним страхом (велетенські ящери снували по всьому острову), ван Боссе прожив на Комодо майже рік. У порівнянні з Робінзоном Крузо йому було куди важче. Така вже закономірність: у реальному житті все значно складніше, ніж у, здавалося б, найнеймовірнішій вигадці. Коли ван Боссе залишив літак і плин до берега, сірники в кишені розмокли, і тому він лишився без вогню. Хоч як старався, згадавши шкільні уроки історії, добути вогонь за допомогою двох паличок, тручи їх одна об одну, в нього так нічого й не вийшло. Марна була спроба і з кресалом. Вихований на технічному прогресі авіатор не уявляв, як ним користуватися, точніше, не знав, які для цього потрібні камені та яким має бути трут.

Складаний ніж та дванадцятизарядний пістолет фірми «Маузер» з трьома запасними обоймами — оце й усе, що мав наш герой, опинившись у товаристві химер мезозою. Харчувався він недозрілими кокосовими горіхами, лісовими бананами і трохи прив'яленою на сонці олениною, урізноманітнюючи іноді стіл яйцями диких курей, яких водилося на острові дуже багато. Взагалі, усякої живності на маленькому Комодо було вдосталь: дикі олені, зграї мавп, птахи. Та добувалося їжу не так-то легко. Тільки-но щастило підстрелити оленя, як до нього одразу сунули ящери. Голодний мисливець не завжди встигав відрізати шматок для себе. Ящери також ніби стерегли природні інкубатори диких курей. А може, вони просто пильно стежили за людиною. Бо коли ван Боссе знаходив і починав розкопувати схожий на термітник курячий інкубатор, дракони вже стояли поряд. На пілота вони не нападали, але звикнути до них і не звертати уваги він не міг. Самий тільки вигляд велетенських ящерів кидав нещасного авіатора в холодний піт.

Ночував ван Боссе на деревах, але й там ніколи не почувався в безпеці. Він не раз бачив, як молоді ящери, дарма що зовні видавалися незграбними, видиралися, пустуючи, на гіллясті смоковиці так спритно, як звичайні ящірки.

Коли скінчилися патрони, а разом з ними й можливість добувати м'ясо, ван Боссе заходився споруджувати пліт. На це пішло кілька місяців. Адже інструментів усього лиш — кишеньковий ніж, а сухі стовбури бамбука, яким можна було довірити свою долю, — тверді, як залізо. До того ж на пліт годилися не повалені вітром бамбучини, майже завжди підгнилі, а не знівечений тлінню сухостій. Його треба було зрізати, обтяти, підігнати за розміром. І так обробити ні багато, ні мало — чотириста стовбурів. Саме така кількість бамбука, за розрахунками ван Боссе, потрібна була для його плоту — десять в'язанок по сорок стовбурів у кожній.

Міцно скріпивши ліанами в'язанки, авіатор сплів з бамбукових пагонів щось на зразок полотнищ для вітрила й тента, вистругав про всяк випадок весла і, повантаживши на пліт недозрілі кокосові горіхи й дикі банани, пустився в плавання — куди гнав вітер і тягла течія.

Можна тільки дивуватися, як він вижив. Південні моря, такі привабливі з борту океанського лайнера, насправді криють підступні несподіванки, особливо в тропічній смузі на схід від Індії. Саме тут зароджуються тайфуни і частіше, ніж у будь-якому іншому куточку земної кулі, лютують завжди несподівані, начебто виниклі з нічого, але неймовірної сили смерчі. Легеньке суденце або невеликий пліт ці грізні вихори здатні буквально угвинтити в небо. І ніколи не знаєш, де і в яку мить їх треба остерігатися. Мореплавцеві вони загрожують скрізь: і на відкритих водних просторах, і, здавалося б, у спокійних протоках.

Та південні моря страшні не лише цим. Найнебезпечніше тут сонце. На кожен квадратний сантиметр земної поверхні в тропіках воно посилає від 600 до 800 калорій тепла в день. Отже, людський організм щоденно дістає сотні тисяч калорій, і якщо він одразу не віддаватиме їх, то людина приречена. Вона гине від перегріву, як викинутий на берег дельфін, єдиний порятунок — безперервно потіти: кожен грам поту забирає з собою 585 калорій. Та це означає, що людське тіло повинне надзвичайно інтенсивно виділяти вологу, близько чотирьох літрів на добу, і, якщо втрати її постійно не поповнювати, смерть настане від обезводнення організму.

Окрім тих небагатьох випадків, коли в розставлені на плоту горіхові шкаралупи щастило зібрати трохи дощової води, ван Боссе доводилося пити тільки сік кокосових горіхів — по два горіхи на день, уранці та ввечері, і з'їдати не більше чотирьох бананів. Він не знав, скільки триватиме плавання, тому свої припаси намагався заощаджувати.

Навіть якщо в одному горісі 500 грамів соку, то це ще не чиста вода, її там не більше трьох чвертей. Отже, замість конче потрібних чотирьох літрів ван Боссе не випивав за добу й літра. При такому водному режимі під пекучим тропічним сонцем у нього за всіма перевіреними даними на сьому-восьму добу мала затуманитись свідомість, а ще через три-чотири дні його спіткала б смерть.

Ван Боссе витримав п'ятдесят сім днів! Коли його пліт нарешті прибило до великого острова Тімор, він зійшов на берег виснажений, ледве рухаючись. Здичавів і висох, як мумія, але розум у нього лишився ясним і здоров'я загалом не підупало. Йому був потрібен тільки відпочинок і нормальне харчування.

Я розповідаю про не так докладно тому, що не стань ван Боссе «тропічним феноменом», як його потім назвали в газетах, про варанів Комодо, мабуть, не знали б ще дуже довго. Хоч він усіх переконував, що вони існують, йому ніхто не вірив. Зате всі були захоплені його самотнім плаванням, і це несподівано принесло йому гучну славу. Але ван Боссе було прикро. Він ніяк не міг примиритися з думкою, що його, лейтенанта Королівських військово-повітряних сил Нідерландів, дворянина, вважають просто за фантазера, а може, навіть за брехуна.

І тут пішла на користь слава «феномена». З новоявленою знаменитістю зажадав познайомитися генерал-губернатор Нідерландської Ост-Індії. Ван Боссе запросили в губернаторський палац. «Ага, — подумав він, — цієї нагоди я не пропущу». І повів дипломатичну гру. Нічого не розповідаючи губернаторові про велетенських ящерів, він на всі лади став вихваляти «свій» безлюдний острів. Який там пречудовий клімат, природа, можливості для землеробства, рибальства, одне слово — рай земний, та й годі. Ось тільки дивно, що такий скарб знаходиться в самісінькому центрі однієї з найстаріших колоній Нідерландів, а про нього досі ніхто нічого не знав.

— Що ж, — наморщив лоба губернатор, — якщо цей ваш острів і справді такий гарний, треба його добре обстежити. Ви не заперечуєте, якщо ми доручимо вам очолити експедицію?

Ван Боссе, звичайно, на це й розраховував, проте вів далі гру. Відповів, начебто розмірковуючи:

— Коли ви вважаєте мене гідним… Я був би радий, ваше превосходительство, але мій командир…

— Дурниця! — з вередливою сердитістю вельможі обірвав губернатор. Який, мовляв, там ще командир, перед тобою — генерал-губернатор! Його превосходительство вочевидь запалився. — Якірна стоянка для фрегата біля вашого острова знайдеться?

— Так, ваше превосходительство, бухти там чудові.

— Гаразд, підете на фрегаті.

Експедицію розвідників-аграрників було споряджено за всіма правилами. Зрозуміло, їх чекало розчарування. Але тільки не ван Боссе. Цього разу, залишаючи Комодо, він віз на Яву речовий доказ — десяток драконячих шкур і двох живих драконенят.

Світ був приголомшений.

Генерал-губернатор, одначе, загального захоплення не поділив. Коли йому доповіли про наслідки експедиції, він наказав розжалувати ван Боссе у рядові й звільнити з авіації без вихідної допомоги. За безпардонний обман влади.