Дорогами Маклая: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Олександр Іванченко

ДОРОГАМИ МАКЛАЯ

Роман

^© _{http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література}

_{Художник В. І. БАРИБА}

_{Рецензент А. О. Стась}

_{Переклад з російської ЛЕОНІДА ВАСИЛЕНКА}

Від автора

Миклухо-Маклаєм я захоплювався давно, ще у шкільні роки. І відтоді гаряче мріяв пройти маршрутами його минулих мандрівок. З роками прагнення повторити Маклаєві шляхи не тільки не пригасло, а, навпаки, стало головною бентежною метою мого життя. Щоправда, тепер здійснити її мене спонукала вже не юнацька романтика, а добровільно взятий на себе обов'язок.

Вивчаючи маклаєніану, я дедалі частіше з подивом виявляв, що майже всі літературні й наукові біографії Миклухо-Маклая, а їх немало, побудовано переважно на переказі новогвінейських щоденників ученого і охоплюють зовсім короткий період його життя. Адже на Новій Гвінеї Миклухо-Маклай пробув загалом трохи більше трьох років. А решта життя, дитинство, юність? Які були, наприклад, його студентські роки в Німеччині, де він, власне, здобув освіту?..

У зв'язку з цим постають й інші питання. Чому Миклухо-Маклай, учень Ернста Геккеля — визначного німецького генетика, палкого прихильника Дарвіна, але водночас і теоретика расизму, — який мав на нього великий вплив і по-батьківському зворушливо підкувався його долею, все-таки став непримиренним антирасистом, зберігши, однак, приязнь і почуття вдячності до вчителя? Що дали йому зустрічі з англійськими дарвіністами — адже відомо, що найпомітніший з них, Томас Гекслі, був близьким другом і однодумцем Геккеля? Чому Миклухо-Маклай, з дитинства вихований атеїстом, після першої своєї поїздки до Лондона раптом цілком серйозно заходився вивчати Біблію?

Можна було здогадуватися, що знання Біблії знадобилося йому для її критики або якихось окремих її положень. Але де, в яких його працях чи публічних виступах, є така критика? Ні в п'ятитомному зібранні творів ученого, ані в пов'язаних з ним архівних матеріалах нічого такого я не знаходив. Тим часом Ернст Геккель в одному своєму листі Томасові Гекслі писав:

«Поїздка в Лондон додала нашому Ніколя (так Геккель називав молодого Маклая. — О. І.) клопоту. Зараз він весь поринув у Біблію, вивчає Старий і Новий заповіти з дивовижною наполегливістю».

З якою метою? Адже без певної мети Миклухо-Маклай ніколи нічого не робив. Чому він, написавши матері: «Я розпочав своє навчання в Гейдельберзі й хочу тут його завершити», потім раптом змінив свій намір: виїхав з Гейдельберга до Лейпціга, а згодом з Лейпціга до Ієни. Звичайна непостійність, притаманна молодості? Навряд, це Миклусі було не властиво.

Хто був тією людиною в Німеччині, яка мала на нього дужчий вплив, ніж Геккель, і спонукала до ревізії расизму?

Як він жив і що робив у Нідерландській Ост-Індії, Сінгапурі, Австралії?

Чому наші недруги на Заході й особливо в Сполучених Штатах Америки, вдаючись до пропагандистських трюків, так, уперто намагаються відірвати Миклухо-Маклая від Росії, приписуючи право на спадщину ученого невідь-кому, хоч його вчення їм зовсім невигідне?

Нарешті, який родовід майбутнього вченого і звідки з'явилося таке дивне прізвище — Миклухо-Маклай, — якщо спочатку він був просто Миклуха?

Запитання, запитання, запитання…

Окрім того, я знав, що досі не знайдено більшості його листів, газетно-журнальних інтерв'ю, багато публіцистичних статей і заміток на злободенні теми, а також стенограм публічних лекцій і доповідей, прочитаних у зарубіжних країнах. Скороченими, а часто й повністю їх друкували в місцевій пресі, та вирізок з газет і журналів він чомусь не збирав, зберігав тільки коротенькі, які не завжди можна розшифрувати, тези лекцій і повідомлень, та й то лише ті, що мали, на його думку, якусь вагу для науки. А тим часом, як писав німецький антрополог і етнограф Отто Фріш, що добре знав Миклухо-Маклая, в оцінках власних праць він нерідко помилявся, вважаючи подеколи за одноденки далеко не скороминущі думки й факти.

Виступав учений, як правило, без папірців, тому стенограми, зроблені для преси під час виступу, і тези лекцій, які він сам писав, суттєво різнились.

Де шукати ці стенограми, інтерв'ю, статті, замітки, листи? Певна річ, де бував Маклай і де після нього лишилися якісь сліди. Отже, починати треба з подорожі маршрутами його колишніх мандрів.

1962 року я вирушив у путь, і, поки мої дороги збіглися з дорогами Маклая, минуло майже сім років. Як мені вдалося здійснити цю подорож, розповім пізніше, та важливо, що вона таки здійснилась і матеріал я зібрав величезний, здебільшого в нашій країні зовсім невідомий.

Потім потяглися довгі роки вивчення Маклаєвої епохи та його оточення в Росії, Європі, інших країнах світу, а також антропології, етнографії, порівняльної анатомії, морської біології, зоології та інших наук, якими займався вчений. Довелося студіювати й деякі іноземні мови. Бо інакше розібратися в усьому накопиченому матеріалі і з повним розумінням прочитати складні й для свого часу завжди гострі, соціально спрямовані праці вченого було надаремним силкуванням.

Тому робота над цією книжкою тривала понад двадцять років. Я поклав собі за мету, може, надмір сміливу, але сподіваюсь не надто самовпевнену, вернути Маклая Вітчизні. Досі у нас писали й говорили про нього переважно як про відважного мандрівника, а насправді це постать набагато значиміша, і внесок Миклухо-Маклая в нашу загальнонаціональну культуру великий. На жаль, досі гідно не оцінений.

Як я впоравсь із своїм завданням, судити не мені. Звичайно, від якихось прорахунків моя робота не застережена. Але працював я принаймні сумлінно.

Тут мені тільки хочеться зауважити ось що.

О. І. Герцен, який багато сил віддав пропаганді науки, в одній із своїх статей, критикуючи цехову замкненість учених, зауважив «Учені трудяться, пишуть для вчених; для суспільства, для мас пишуть освічені люди; переважна більшість письменників, які досягли великого впливу на маси, сколихнули, далі рухали їх, не належать до вчених — Байрон, Вальтер Скотт, Вольтер, Руссо. Якщо ж із середовища вчених якийсь гігант проб'ється й вирветься в життя, вони зрікаються його, як блудного сина, як ренегата…»

Так, наприклад, у 1938 році й була зустрінута деякими вченими одна з перших літературних біографій М. М. Миклухо-Маклая, яку написав М. В. Водовозов. Миклухознавці звинувачували автора в тому, що він, будучи сам причетний до науки, допустив у своєму творі надто багато, на їхню думку, вигадки й навіть відтворив цілі психологічні сцени, які не мали ніякого документального підтвердження. Щоб примирити сторони, видавництво «Молодая гвардия», яке випустило книжку в світ, влаштувало в Будинку вчених читацьку конференцію, на якій виступив і президент Державного географічного товариства СРСР академік М. І. Вавилов. Зокрема, він сказав:

«Очевидно, книжка Водовозова, як і всяка інша, не безгрішна, і літературні критики, мабуть, про це скажуть, коли знайдуть за потрібне. Я не хочу стверджувати, що ми, діячі науки, такого права не маємо. Навпаки, якщо книжка Водовозова прямо торкається науки. Проте треба враховувати різницю між творчістю письменника і працею вченого, як ми відрізняємо картину художника від малюнка в підручнику з анатомії.

Водовозов не ставив та й не міг ставити перед собою завдання Систематизувати чи з холодною точністю подати факти з біографії Миклухо-Маклая. У своїй книжці він виступає як художник, а художник не може бути безпристрасним. Інакше він не піде далі голого факту й не запалить читачів витвором своєї фантазії, що переплавляє академічну сухість матеріалів біографії в повнокровні картини життя. Не можна вимагати від письменника монографії. Сила художньої творчості, коли літератор береться до історичної теми, в тому, що він, літератор, створює синтез фактів і вірогідно відомих, і підказаних йому логікою мислення. І це не підкоп під кришталеву споруду науки, а закономірність будь-якого мистецтва».