Павлина (висунувшись у двері). Будьте певні. Я вже знаю, що говорить... (Причиняє двері.)
Феноген. Та ви не тривожтесь, купимо!
Марія Івановна. Ради бога, Феногенушка! (Пішла.)
ЯВА III
Феноген, потім Пузир і кравчих а.
Феноген (один). Гарно почався день: п’ять рубликів вже маю.
Входе Пузир.
Пузир. Нікого ще не було?
Феноген. Економи ждуть в конторі; а тут у нас сидить Павлина з города, знаєте?
ГІузир. Знаю. Чого їй треба? Цс вже хоче покористуватись іменинами і здерти що-небудь. Терпіть не можу цієї бідноти. Як побачу старця, то, здається, тікав би від нього скілько сили.
Феноген. Щось принесла, не дає й глянуть, каже — подарунок.
Пузир. Клич!
Ф е н о*г єн (у двері). Заходьте, Павлина.
Входе Павлина, з пакунком, закутаним у білу простиню.
Павлина (кланяється). З іменинами! Дай боже много літ жить та багатіть.
Пузир. Спасибі. А це що?
Павлина (розгортає). Вещ княжєська! Ночей недосипала, два місяці удвох з дочкою працювали. Прийміть від бідної вдови і не оставте своєю- милостю.
ГІ у з п р. Що ж там таке, показуй мерщій!
Павли па (показує). Богом присягаю, що ні у кого такого халата немає,— заказиий.
Ф е н о г е н. Ай халат, оце халат, так-так! У такім халаті можна і на засіданіе в земський банк. Гляньте: буряки!
І овечки!..
Пузир (розглядає). Скілько ж ти за нього хочеш?
Павлина. Бархат ліонський10, шовк як луб, а робота! Два місяці трудились удвох!
Пузир. Ну, годі вже хвалить, товар видко, кажи, скілько?
Павлина. Скілько ваша ласка?
Пузир. Що там ласка! Чого доброго я помилюся і дам за нього більше, ніж ти сама хочеш. Кажи свою ціну за товар.
Павлина. Оцінуйте самі... Феногенушка, ну, як по-вашому: ви світ бачили, людей знаєте — оцінуйте по совісті.
Феноген (розгляда і ніби міркує). Що ж, сто карбованців.
Пузир. Тю!
Феноген. Чого ж тю?