Енн із Ейвонлі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Марілла зовсім не жадібна, — суворо урвала його Енн. — І з твого боку це дуже невдячно — таке казати.

— Є інше слово, гарніше, але означає те саме, тільки я забувся, — насуплено мовив Деві. — Марілла про себе так недавно сказала, я сам чув.

— Якщо ти маєш на увазі «ощадлива», то це геть не те саме, що «жадібна». Бути ощадливим — це велика чеснота. А якби Марілла була жадібна, то не взяла б вас до себе, коли померла ваша мама. Чи ти хотів би жити у пані Віггінс?

— Ні, ні, я не хотів би! — рішучо заперечив Деві. — І в дядька Річарда я жити не хочу. Я хочу жити тут, хай навіть Марілла… ну, оте довге слово… щодо варення, бо ти тут живеш, Енн. Слухай, Енн, а розкажи мені казку на добраніч. Не таку чарівну, із принцами — то дівчача, а я хочу цікаву. Щоб там стріляли, вбивали, палили будинки й різне інше цікаве робили.

На щастя для Енн, у цю мить зі своєї кімнати її гукнула Марілла.

— Енн, Діана тобі так розпачливо сигналізує. Біжи дізнайся, що там сталося.

Енн кинулася у свою кімнатку на східнім піддашші — і справді завважила з Діаниного вікна спалахи, що блимали крізь вечірні сутінки групками по п’ять — а це, згідно з дитячим їхнім шифром, означало «Приходь швидше, я маю сказати тобі щось важливе». Запнувши голову білою хусткою, вона помчала крізь Ліс Привидів та луку пана Белла просто до Садового Схилу.

— Енн, у мене чудові новини, — мовила Діана. — Ми з мамою щойно повернулися з Кармоді, а там у крамниці пана Блера я зустріла Мері Сентнер зі Спенсервіля. Вона каже, що старі панни Копп, які живуть на дорозі Торі, мають такий самий китайський таріль, як той, що ми позичали для благодійної вечері. А ще запевняє, що ті панни радо його спекаються, бо Марта Копп не втрачає нагоди продати все, що тільки можна. Та якщо вони не погодяться, то у Веслі Кейсона зі Спенсервіля теж є китайський таріль, і він його напевне продасть, але Мері не впевнена, чи в нього таріль такий самий, як був у тітки Джозефіни.

— Я завтра ж туди поїду, — палко мовила Енн, — і тебе прошу: їдьмо зі мною. Нарешті відітхну, бо мушу післязавтра їхати до Шарлоттауна — і як би я дивилася у вічі вашій тітоньці без тареля? Це було б навіть гірше, ніж зізнатися, що то я підмовила тебе стрибнути на ліжко в спальні для гостей.

І дівчата розсміялися на давню згадку. Читачів, котрим невідомо, що сталося того дня, проте вони бажають дізнатися, я відішлю до попередніх історій із життя Енн.

Отож, наступного дня вони з Діаною рушили на полювання за китайським тарелем. До Спенсервіля було десять миль, а день для мандрівки випав їм не надто приємний — безвітряний і спекотний, та й куряви над дорогою стояло стільки, скільки лише можливо після шести тижнів посухи.

— Хай би вже дощ пішов, — зітхнула Енн. — Усе таке спрагле й пошерхле. Шкода бідолашних полів. А дерева мовби простягають руки до неба, благаючи зливи. І сад — так боляче туди заходити. Та чи слід мені перейматися садом, коли в інших фермерів гине врожай? Пан Гаррісон каже, що на луках у нього висохло геть усе, бідолашним коровам нема чого їсти, а він почувається винним щоразу як дивиться в їхні очі, що так жорстоко поводиться із тваринами.

Виснажлива мандрівка привела дівчат до Спенсервіля, — а там вони звернули на дорогу Торі, широку й занедбану, де смуга трави поміж коліями свідчила про звичну її безлюдність. Уздовж дороги, ледь не до самого її кінця, росли густо висаджені молоді ялиці, поміж зграйками яких прозирало де-не-де подвір’я котроїсь ферми чи зруб, усіяний диким льоном та золотушником.

— Чому це називають дорогою Торі?[13] — запитала Енн.

— Пан Аллан каже, що так само часом називають гаєм зовсім порожнє місце, де немає ще жодного дерева, — відказала Діана, — бо тут ніхто не живе, крім отих панн Копп і старого Мартіна Боєра з іншого кінця вулиці, а він ліберал. Уряд консерваторів велів прокласти цю дорогу, коли був при владі, щоб таким чином показати, буцім і вони щось роблять.

Діанин батько був лібералом, тож питань політики вони з Енн не обговорювали. У Зелених Дахах усі завжди підтримували консерваторів.

Аж ось дівчата під’їхали до старої ферми Коппів, настільки бездоганно охайної, що навіть Зелені Дахи могли б не витримати порівняння. Старомодний будинок розташувався на схилі пагорба, тому під одним його краєм довелося звести кам’яний фундамент. І сам він, і всі господарчі будівлі стояли досконало, нестерпно білі, а на доглянутому городі за парканом не видко було жодного бур’яну.

— Віконниці замкнені, — посмутніла Діана. — Мабуть, нікого немає вдома.

Так воно й було. Дівчата збентежено перезирнулися.

— Що ж нам робити? — запитала Енн. — Якби я була певна, що таріль у них саме такий, як нам треба, то зачекала б. А раптом ні — і їхати до Веслі Кейсона буде вже пізно?

Діана оглянула квадратне віконечко понад високим фундаментом.

— Це напевне вікно комори, — заявила вона. — Я знаю, бо дім такий самий, як у дядька Чарльза в Ньюбриджі, і там це вікно комори. І віконниця тут незамкнена. Може, коли вилізти на дах отого будиночка й зазирнути всередину, то ми й полумисок побачимо? Чи це буде нечемно?

— Не буде, — вирішила Енн після належних роздумів. — Бо ми ж керуємося не пустою цікавістю.

Розв’язавши таким чином важливу етичну проблему, Енн зібралася дертися на дах того «будиночка» — а була то дощана споруда з гостроверхим дахом, що колись у ній мешкали качки. Проте більше панни Копп їх не тримали — «бо то такі брудні птахи» — і вже кілька років сарайчик світив порожнечею, стаючи хіба час від часу притулком для квочок. Стіни його, хай як чисто побілені, уже почали хилитатися, і Енн відчула певний сумнів, видряпавшись на дах з барильця, встановленого на ящик.

— Боюся, він піді мною розвалиться, — мовила вона, зробивши перший боязкий крок.

— А ти зіприся на підвіконня, — порадила Діана.

Енн так і зробила. На свою превелику втіху, пильно придивившись крізь шибку, вона справді побачила на полиці проти вікна таріль — порцеляновий таріль з візерунком у китайському стилі, достоту такий, як шукала. Більше нічого розгледіти вона не встигла, бо відразу потому сталася катастрофа. Щаслива, зраділа Енн геть забула, яку хистку опору має під ногами і, необачно відпустивши підвіконня, аж стрибнула від захоплення. Наступної ж миті благенький дах тріснув і вона, провалившись усередину, повисла на руках, неспроможна звільнитися. Діана кинулася в сарайчик і, обхопивши безталанну подругу за талію, спробувала її витягти.

— Ой, не треба! — вереснула бідолашна Енн. — Тут такі колючі довгі скіпки. Краще підстав мені щось під ноги — може, тоді я виберуся.

Діана квапливо притягла вищезгадане барильце, котре для ніг Енн виявилося достатньо високою і міцною опорою. Утім, визволитися вона все одно не могла.

— Може, я полізу туди й витягну тебе? — запропонувала Діана.

[13] Торі — назва політичної партії в Англії, з якої згодом постала партія консерваторів.