Емілі з Місячного Серпа: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Елен Грін, — несподівано мовила Емілі, відступаючи на крок назад, — якщо ти скажеш бодай одне слово… такого роду… про мого батька, я накличу на тебе страшне прокляття!

Елен Грін отетеріла.

— Не розумію, в чім річ. Богом присягаюся, не розумію… Але ти не маєш права так розмовляти зі мною, а надто після всього, що я для тебе зробила. Тобі ж буде краще, як Мурреї не почують таких виразів з твоїх уст. Прокляття! Дуже гарно! Оце твоя вдячність!

Очі Емілі мали стражденний вираз. Тепер вона почувалася цілком самотньою, всіма покинутою маленькою істотою, що болісно відчувала брак людського тепла. Та з приводу слів, сказаних до Елен, сумління їй не докоряло — вона й не думала вдавати каяття.

— Ходи-но ліпше сюди, поможеш мені вимити тарілки, — веліла Елен. — Це піде тобі на користь, забудеш про своє горе, а тоді навчишся цінувати людей, котрі заради тебе працюють у поті чола, — принаймні не будеш їх проклинати.

Емілі виразно подивилася на руки Елен і витягла з шухляди рушника для посуду.

— У тебе грубі, пухляві руки, — сказала вона, — кісток не видно зовсім.

— Зате я вмію ними працювати! Огидні речі кажеш, дитино, достоту як твій татусь. Але ти хутко вилікуєшся від своїх вад, якщо тебе візьме до себе тітка Рут.

— Тітка Рут буде моєю опікункою?

— Не знаю, але, гадаю, саме вона повинна взятися за твоє виховання. Вона ж удова і бездітна, навіть пса чи кота не має, а крім того вона жінка при статках.

— Не хотіла б я, щоб тітка Рут взяла мене до себе, — рішуче промовила Емілі по хвилинному роздумі.

— Ну, це не тобі вирішувати. Ти маєш бути вдячна будь-кому, хто дасть тобі притулок. Пам’ятай: ти наразі не дуже значна особа.

— Я сама для себе значна особа, — гордовито вигукнула Емілі.

— Ой, нелегка справа — виховувати таку дитину, як ти, — зітхнула Елен. — Як на мене, єдина, хто впорається з тим завданням, — це тітка Рут. Вона мудра жінка і найсправніша господиня в цілій окрузі. У неї можна їсти хоч на підлозі.

— Я не збираюся їсти на підлозі. Мене мало обходить, брудна підлога чи ні, аби лиш скатертина на столі була чистою.

— Ну, гадаю, у неї й скатертини чисті. Вона мешкає в дуже милому будиночку в Шрусбері, з венеційськими вікнами та стінами, обшитими деревом. Дуже гарна оселя. Тобі буде там добре. Вона навчить тебе розважливості, і взагалі — ти можеш багато чого навчитися у неї.

— Не хочу бути розважливою, не хочу нічиєї милості, — викрикнула Емілі, губи її тремтіли. — Хочу… хочу, щоб мене хтось любив.

— Як ти хочеш, щоб тебе любили, то мусиш поводитись чемно. Втім, до тебе не можна ставитись надто суворо, адже твій татусь псував тебе, як тільки міг. Не раз і не двічі я казала йому про це, та він лише сміявся. Маю надію, тепер він мені не ставить цього на карб. Фактом є те, Еміліє Стар, що ти — чудна, а люди не люблять чудних дітей.

— Чому це я чудна? — спитала Емілі.

— Ти кажеш чудні речі, поводишся дивно, а інколи дивно виглядаєш. До того ж, як на свої літа, ти надміру поважна. Втім, то вже не твоя провина. Це походить від того, що ти не буваєш у дитячому товаристві. Я завжди набридала твоєму батькові з тим, щоб віддав тебе до школи… адже домашнє навчання не може бути повноцінним… проте, звісна річ, він не послухав мене — аякже! Ти, може, й володієш добрими книжковими знаннями, однак не вмієш поводитись, як інші діти. Отож, було б добре, якби тебе взяв до своєї оселі твій дядько Олівер — він має численну, вельми численну родину. Та він не такий заможний, як інші Мурреї. Тебе міг би прихистити і дядько Воллес, адже він є главою роду, і цього ніхто з Мурреїв не заперечує. Він має одну дочку, вже дорослу. Однак дружина його немічна і до того ж вередлива.

— Я хочу, щоб мене взяла до себе тітка Лаура, — мовила Емілі. Вона пам’ятала батькові слова, що тітка Лаура деякими рисами подібна до її матері.

— Тітка Лаура! У цій справі вона, либонь, не матиме права голосу — в Місячному Серпі порядкує Елізабет. Джиммі Муррей клопочеться в господарстві, але не думаю, щоб він оддавався тим клопотам всією душею… Бачиш-но, дитино, у нього з головою не все гаразд. Якийсь він дурнуватий, далебі. Замолоду з ним стався лихий випадок, так мені говорили, однак достеменно не знаю, що саме за випадок. Відомо лишень, шо до того якимсь боком причетна Елізабет, але подробиць я не змогла довідатись. Не думаю, щоб мешканці Мі

сячного Серпа мали бажання опікуватися тобою. Надто вони віддані своїм звичкам. Послухай-но моєї ради, старайся сподобатись тітці Рут. Будь чемною, покажи гарне виховання — може, вона тебе вподобає. Ну, всі тарілки вже вимито. А зараз іди нагору і не крутись мені тут під ногами.

— Чи можна мені взяти до себе Зухвалу Сел і Майка? — спитала Емілі.

— Ні, не можна.

— Я мала б компанію, — просила Емілі.

— Компанію, компанію… Я не дозволяю тобі брати їх до своєї кімнати. Зараз вони коло хати, нехай там і залишаються. Ще бракувало, щоб вони гасали по всій оселі. Таж годину тому я вишурувала підлогу.

— Чого ж ти не шурувала підлог за життя батька? — спитала Емілі. — Він так любив чистоту і лад! А ти лиш тепер надумала шурувати підлоги…

— Ви тільки послухайте! Чи я повинна регулярно мити підлоги з таким ревматизмом? Гайда нагору! Найліпше, що ти можеш зробити, це лягти й відпочити.

— Іду нагору, але лягати не буду, — відказала Емілі, — мені багато що треба обміркувати.