Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А що скаже наша Зграя? — промовив Батько Вовк.

Закон Джунглів говорить досить однозначно, що кожен дорослий вовк, коли він знаходить подругу, може залишити зграю, до якої належав. Але коли його діти підростуть і почнуть бігати, він повинен показати їх на Раді Зграї, щоб інші вовки могли побачити й визнати їх. Така Рада збирається зазвичай раз на місяць вночі. Після таких оглядин молоді вовченята можуть вільно бігати, де їм заманеться. А до того часу, доки вовченятко не може самостійно зловити свою першу здобич, немає ніякого виправдання для вовка, який уб’є такого підлітка. Покарання одне — смерть, якщо тільки знайдуть убивцю. Інакше не може бути.

Батько Вовк дочекався того часу, коли його діти почали потроху бігати, і однієї ночі повів їх на Раду Зграї разом з Мауглі та Вовчицею. Зграя збиралася в місцевості, яка була відома під назвою Скеля Ради. Це було узвишшя, вкрите скелями й валунами, де вільно могла розміститися сотня вовків. Акела, великий сірий вовк-одинак, який став ватажком завдяки своїй силі й спритності, лежав на своєму камені, витягнувшись на всю довжину. Нижче розмістилися близько сорока вовків, різних на зріст і різної масті — від сивих ветеранів (кожен з яких міг би легко звалити на спину оленя), до молодих, укритих чорною шерстю триліток, що вважали себе майже дорослими. Вовк-одинак був ватажком Зграї вже кілька років. Молодим він двічі потрапляв у пастку; якось його сильно побили й покинули, вважаючи, що він мертвий. Отож йому краще за всіх у Зграї були відомі звичаї людей. Молоді вовченята, яких привели на оглядини, стояли посеред кола, біля своїх батьків та матерів. Інколи до них підходив то один, то інший вовк, приглядався, обнюхував і повертався на місце. Скрізь панувала тиша, бо вовки, що підходили, робили це зовсім безшумно. Інколи мати підштовхувала когось зі своїх дітей туди, де яскравіше сяяв місяць, подалі від себе, щоб дорослі вовки могли краще його роздивитися. Серед урочистої тиші час від часу лунав голос вовка-одинака, ватажка Зграї:

— Ви знаєте закон, Вовки! Ви знаєте закон! Розглядайте добре, Вовки!

А матері, стурбовані долею своїх дітей, лише бурмотіли:

— Розглядайте добре, Вовки, дивіться уважніше!

От настала й черга Мауглі. Спина Матері вся напружилася, коли Батько Вовк виштовхнув хлопчика на місячне сяйво. Дитина всілася й почала безтурботно гратися камінчиками, що сяяли у місячному світлі.

Акела, як і раніше, лежав на своїй скелі, поклавши морду між лапами, не дивлячись ні на кого, і лише протяжливо виводив:

— Ви знаєте закон! Дивіться добре!

Раптом із-за каміння, що слугувало огорожею місця Ради, почувся приглушений рев — і всі впізнали голос Шер-Хана:

— Це людське дитинча належить мені! Яке діло Вільному Племені Вовків до людського роду?

Акела ледь повів вухами, почувши голос Шер-Хана; він, як і раніше, виводив своє протяжне:

— Дивіться добре, Вовки! Ви знаєте закон! Вільному Племені нема чого слухати наказів тих, хто не належить до племені! Розглядайте добре, Вовки!

Тоді із задніх рядів почулося гарчання багатьох голосів, і один з молодих вовків, якому йшов четвертий рік, вистрибнув з-за спини Шер-Хана на середину й зупинився навпроти Акели:

— Але яке діло Вільному Племені до людського дитинчати? Закон Джунглів чітко говорить: якщо почнеться суперечка відносно того, прийняти чи не прийняти малюка до Зграї, то за нього повинні виступити хоча б двоє присутніх, крім батька й матері.

Раптом серед тиші пролунав голос, чужий для Зграї, голос, що належав єдиному мешканцю Джунглів, якому дозволялося говорити на Раді. Це був Балу, неповороткий бурий ведмідь, який навчав молодих вовченят Закону Джунглів. Добродушному Балу дозволялося ходити скрізь, де той хоче, бо він харчується лише горіхами, корінням і медом диких бджіл. Голос цього ведмедя і пролунав на захист хлопчика.

— Чую одне й теж: людське дитинча, людське дитинча! Яка шкода нам від нього? Я не майстер говорити, але я кажу правду. Хай він буде у Зграї разом з іншими. Я сам учитиму його.

— Потрібен ще другий голос за людське дитинча, — сказав тоді Акела. — Бачу, вчитель наших дітей виступив на його захист. Хто ще, крім Балу, скаже слово за нього?

Тоді в середину кола, утвореного вовчими фігурами, безшумно прослизнула довга чорна тінь. Це була пантера Багіра — чорна, як вугілля, але з помітним плямистим вилиском, характерним для всього її роду. Кожен мешканець Джунглів знав Багіру, але ніхто не мав бажання зустрічатися з нею на шляху. Багіра була такою ж хитрою, як Табакі, сильною, як буйвіл, і безстрашною, як поранений слон. Однак голос її був солодший за мед диких бджіл, а шерсть — м’яка, наче ніжний пух.

— О Акело, і ви, Вільні Вовки, — м’яко замуркотіла Багіра, — я знаю, що не маю ніякого права говорити на вашій Раді; але я знаю також, що є Закон: коли виникає суперечка відносно прийняття нового дитинчати, то дозволяється викупити його життя. Так говорить Закон, але в ньому не йдеться про те, хто може і хто не може внести цей викуп. Адже я правильно тлумачу Закон, Вільні Вовки?

— Правильно, правильно! — почулися численні голоси молодих, завжди голодних вовків, які зовсім розтанули, почувши слово «викуп».

— Слухайте, слухайте Багіру! Малюка можна прийняти за викуп! Закон щодо цього говорить абсолютно чітко!

— Знаючи, що я не маю права гаяти ваш час, Вільні Вовки, я не буду більше говорити.

— Говори, Багіро, продовжуй, — закричали зо два десятки голосів.

— У такому разі я скажу, — почала знову чорна пантера. — Погодьтеся, вбити голе беззахисне дитинча — нікому не до честі. Також не забудьте, що коли він підросте, то може стати дуже корисним для вас. Балу сказав за нього своє слово. А тепер я хочу запропонувати за нього дещо, варте слова, — цілого буйвола, і до того ж дуже жирного. Ви знайдете його зовсім поряд; я віддам його, якщо ви готові, згідно із Законом Джунглів, прийняти людського малюка до своєї Зграї. Ну що? Може, є ще якісь перешкоди?

У відповідь почувся гомін:

— А чому б і ні? Досить про людське дитинча! Хай воно живе! Ми позбудемося його до сезону дощів, малюк однаково загине від холоду чи спеки. Чи варто хвилюватися через якесь голе жабеня? Приймемо його швидше до нашої Зграї! Де ж буйвіл, Багіро? Приймаємо його, приймаємо!

Весь цей незлагоджений хор голодних вовків перекрив протяжний, спокійний, могутній голос Акели:

— Дивіться добре, Вовки! Дивіться, ви знаєте Закон!

А Мауглі в той час сидів і грався камінчиками, не звертаючи уваги на вовків, що підходили до нього, роздивлялися й обнюхували. Нарешті всі вовки поступово спустилися з височини вниз, де лежав буйвіл, якого принесла пантера. Залишилися на скелі тільки Акела, Балу, Багіра й Батьки Вовки, які прийняли Мауглі. Серед нічної тиші чувся рев Шер-Хана, який шаленів через те, що Мауглі не потрапив йому в зуби.