Поміж двох орлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тарас продовжував стояти, втупившись поглядом у землю.

— Не знаю...

— Тоді вирішуй. Воїни мені потрібні. Якщо вирішиш — прийдеш сюди, — сказав Жолкевський і одразу перемінив тему: — Пані тобі заплатила?

— Ще ні.

— То зараз заплатять, — сказав Хмельницький.

Він кивнув на служницю, яка саме підходила до них. В одній руці вона тримала кошик, інший кулак був затиснутий.

— Пробачте, пане, їх милість передала йому гроші за рибу... — сказала служанка.

— То віддай! — мовив гетьман.

Дівчина поставила на землю кошик, поклала у простягнуту долоню хлопця декілька монет.

— Пані запрошують до столу, — сказала вона.

— Що ж, спробуємо знаменитої сопошинської риби, — мовив Жолкевський. — Передай пані, що ми зараз прийдемо.

Він повернувся до Тараса і сказав:

— Іди, хлопче, і серйозно подумай над пропозицією. Воїни мені будуть потрібні. Настають непрості часи.

Тарас поклонився, підняв із землі кошик, на ходу закинув його на наплічник і попрямував до виходу.

— Скільки йому років? — запитав Жолкевський сина.

— Каже, що п’ятнадцять, — відповів Ян.

— Виглядає старшим.

— Аркебузу втримає, — впевнено сказав Данилович.

— Якщо прийде — приймемо! — мовив Жолкевський. — Що ж, підемо спробуємо риби. Та й не тільки риби.

У великій залі слуги накрили довгий стіл, увесь заставлений наїдками й напоями. Коли Жолкевський у супроводі сина, Даниловича й Хмельницьких увійшли до зали, до них підійшли двоє чоловіків. Це були архітектори Павло Щасливий, війт Жовкви, та Амвросій Прихильний[8], його добрий знайомий. Останнього війт запросив до Жовкви для допомоги: віднедавна він почувався недужим.

Майже одразу у бічних дверях з’явилася Реґіна Жолкевська. Чоловіки на знак поваги схилили голови.

— Прошу, панове, сідати! — запросила пані Реґіна.

Розсілися. Гетьман із дружиною зайняли звичне місце на чолі стола, справа сидів син Ян, зліва — зять Данилович. Навпроти один одного розмістилися батько і син Хмельницькі та обидва архітектори.

Після випитого вина присутні відзначили його приємний терпкий смак, спробували різні страви. Богдан найперше накинувся на рибу і відзначив, що вона дуже смачна.

Розмова не клеїлася, та й, зрештою, не дуже зручно говорити з ротом, повним наїдками. Коли перший голод дещо відступив, Павло Щасливий поцікавився справами його величності короля.

— Кажуть, сеймики не дали йому дозвіл на війну, — сказав він.

— Не дали, — підтвердив Жолкевський. — Сеймики, слава Богу, порозумнішали і вже не піддаються на чергову авантюру з Московією.

— Дмитрій[9] ще живий? — запитав Данилович.

— Ще живий, але не думаю, що надовго. Він уже не задовольняє нікого: ні його величності, ні московитів. Тобто його смерть — лише питання часу.

— А що король?

[8] Амвросій Прихильний (Ваберене Нутклаус; ?—1611) — український архітектор італійського походження.

[9] Димитрій, Лжедмитрій II (?—1610) — самозванець на московський трон у часи Смути.