Поміж двох орлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тим часом за вікнами раптово потемніло, і одразу линув дощ.

— Ну от і знайома жовківська погода! — усміхнувся Хмельницький. — Наші хлопці змокнуть...

— Ну, це не найстрашніше для них! Краще рости будуть.

Одночасно з цими словами за дверима почувся шум — це втекли від дощу сини.

4

На відміну від Яна з Богданом, Тарасові пощастило менше — дощ застав його на околиці села. Зрозумівши, що додому він не встигне, Тарас побіг у напрямку до колишнього монастиря. Він уже минав розвалені ворота, як дощ його накрив повністю, і у хатину брата Амвросія Тарас забіг зовсім мокрий.

Монах звично сидів за столом і читав грубезну, ще писану від руки книгу. (Віднедавна у монастирях почали заміняти писані книги на нові, друковані. Хоч Амвросій розумів необхідність цього кроку, все ж внутрішньо був проти. У його віці змінювати звичний стан справ важко.)

— Бідна земля... — озвався Амвросій, подивившись на геть змоклого до нитки Тараса.

— До чого тут земля? — невдоволено струснув головою хлопець, і краплі води розлетілися урізнобіч. — Це я змок як хлющ!

— Ти один раз змок і вже нарікаєш. А що робити земельці? Їй уже нікуди воду дівати! Та й річка більше не вбере...

Амвросій закрив книгу і підвівся.

— Ну, добре, досить теревенити. Роздягайся, трішки просушишся, а то ще застудишся. Мокрий одяг туди не вішай — якщо великий дощ, там капає вода.

Тарас зняв промоклу свитину, почепив на спинку єдиного стільця.

— Як ярмарок? — поцікавився Амвросій. — Багато вторгували?

Тарас задоволено вийняв з кишені штанів монети.

— Ось. Це за сьогодні, а ще й вчора також... — сказав він.

— А сьогодні що?

— Пані Жолкевська вчора у мами замовила нашої печеної риби. Цілих двадцять штук! Я щойно відніс до столу гетьмана. Він мене похвалив! — гордо закінчив хлопець.

— Ти бачив пана гетьмана? — засумнівався брат Амвросій.

— Не вірите? Їй-бо, я дійсно розмовляв із паном гетьманом! Там із ним були ще двоє поважних панів і двоє хлопців — Ян та Богдан. Ян — це син пана гетьмана, — уточнив Тарас.

— Гаразд, вірю, — примирливо підняв руки Амвросій. — Якщо ти так запросто розмовляв із польним гетьманом, то чому він не запросив тебе до столу?

У голосі монаха чулися глузливі нотки, але Тарас вирішив не зариватися.

— Я лише приніс рибу, — повторив він.

— Бачу, що торг удався. Буде щось на чорний день.

— А ви рибу вже з’їли? — поцікавився Тарас.

— Так, зранку. На сьогодні мені вистачить.

— Тоді я завтра принесу вам хліба. Мама спече його з борошна, що ми купили вчора. Я прийду завтра, бо вже в понеділок знову піду до міста. Мошко посилає мене до костелу.

— Ти подумав над моєю пропозицією? — раптом запитав Амвросій.

— Щоб стати монахом?

— Щоб прийняти постриг.