Він продовжував стояти, обіпершись на зброю. Він оглянувся лише тоді, коли за спиною у нього зібрався чималий натовп на чолі з дідом Зосимом.
— Що ти накоїв, хлопче? — говорив той. — Що ти наробив?
— Помстився за всіх нас... — важко мовив Тарас. — І за маму, і за брата Амвросія, і за всі кривди, і за зачинену церкву...
— А що ж ми скажемо пану гетьману?
— Скажіть, що повернувся з війни такий собі Сопоха і вбив вашого управителя.
— А ти? Куди ти тепер?
— Далеко, діду... Дуже далеко. Туди, куди не дотягнуться руки гетьмана.
Тарас вийняв із сумки невеличку торбинку — всю свою платню за московську війну — і простягнув Зосиму.
— Ось тут усі мої чесно зароблені гроші, — сказав він. — Поставте на могилах нові хрести. А решту роздайте між людьми. Та й поховайте Мошка як годиться, хоч він і собака, але ж людина таки... І не поминайте лихом...
Перед Тарасом розступилися. Він підійшов до коня, поправив збрую, скочив у сідло і мовчки поскакав до перевалу...
Коли підйом на гору залишився позаду, Тарас Сопоха зупинив коня. Звідси, з високої гори, село і місто були як на долоні. Але Тарас не став милуватися (може, навіть востаннє) красою знайомих місць. Він зірвав з себе все, що тільки могло виказувати у ньому польського жовніра. Залишив лише чоботи, шаровари, сорочку і накинувши на плечі камізельку. Тоді узяв подаровану королевичем Владиславом шапку, відірвав медальйон, яким досі так пишався, скочив на вірного коня і, не озираючись, повернув на південний схід, туди, де далеко, на острові Базавлук, розташувалася незнана Січ і де його (він це знав) ще чекали...
Що було потім
Польний гетьман Станіслав Жолкевський після успішної для нього московської війни отримав такий бажаний титул великого коронного гетьмана, а пізніше і великого коронного канцлера. Незважаючи на це, король Сигізмунд III Ваза і надалі не жалував свого підданого, хоч і не відмовлявся використовувати його військовий талант. У 1620 році Станіслав Жолкевський з сином Яном, племінником Лукашем, Михайлом та Богданом Хмельницькими вирушили на війну проти Османської імперії. У битві під Цецорою польські війська були наголову розбиті переважаючими силами султана. У бою загинули Станіслав Жолкевський та Михайло Хмельницький, а молодші потрапили у турецький полон.
Королевич Владислав Ваза спробував виправити помилку свого батька і посісти московський трон. Через шість років після описуваних подій Владислав разом з запорізьким гетьманом Петром Сагайдачним знову почали проти Московії війну, що закінчилася Деулінським перемир’ям, згідно з яким до Речі Посполитої відійшли Смоленська та Новгород-Сіверська землі, котрі й так були під владою Корони. Про шапку Мономаха довелося забути, тим більше що у 1633 році Владислав став королем Польщі.
Сліди Тараса Сопохи-Чорношапки загубилися поблизу французького міста Дюнкерк, куди він вирушив у складі польсько-козацького експедиційного корпусу під проводом Богдана Хмельницького у 1646 році.
Петро Лущик народився 1963 року на Львівщині. Закінчив фізичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працює вчителем фізики та інформатики у Сопошинській школі. Лауреат конкурсів «Коронація слова» 2003, 2014, 2015 і 2017 років.
У видавництві «Фоліо» вийшли друком романи письменника «Тамплієри короля Данила», «Ратники князя Лева», «Настане день, закінчиться війна...», «Отроки княжича Юрія».
Бажаючи позбутися «опіки» ненависного управителя, п’ятнадцятирічний Тарас зголошується піти у військо гетьмана Станіслава Жолкевського. Сам гетьман усупереч своїм переконанням змушений брати участь у московській війні. Доля зводить Тараса з іще юним Богданом Хмельницьким, а одного разу він навіть рятує від неминучої смерті майбутнього гетьмана України. Чим далі просувається польське військо в глиб Московії, тим ближчий Тарас до здійснення заповітної мрії — стати крилатим гусаром. Коли ж, здавалося, мета досягнута, він повертається додому...