Хлопці засміялися.
— Ну, тоді говоритимемо по-нашому, — продовжував чорнявий. — Тебе як звати?
— Тарасом.
— А що ти тут робиш?
— Я приніс їх милості запечену рибу.
— Чуєш, Яне, ми сьогодні їстимемо рибу!
— Я люблю рибу, — відповів інший хлопець. — Судячи із запаху, смачна риба.
— А ви хто такі? — наважився запитати Тарас.
— Мене звати Богдан[4], а це Ян[5], син пана гетьмана. Ми сьогодні лише приїхали.
— А знаєш, де ми були? — раптом запитав Ян.
— Де?
— Ще в середу ми були у Кракові, у його величності короля!
— А я приїхав з Олеська, — додав Богдан-Зиновій.
— Далеко... — відзначив Тарас.
Якщо чесно, він і гадки не мав, де знаходяться той Краків та Олеськ і скільки звідтам їхати. Найдальше село, де він бував, був Крехів.
— А скоро ми відправляємося на війну, — гордо заявив Богдан.
— Куди? — запитав Тарас.
— У Смоленськ.
— А де це?
— У Московії, — вставив Ян.
— Навіщо?
— Щоб нашого королевича зробити московським царем.
— А хіба там немає царя? — здивувався Тарас.
— Та є якийсь... — невизначено знизав плечима Богдан. — Але наш Владислав однаково кращий!
Власно кажучи, Тарас почув про королевича Владислава вперше, але все ж кивнув: без заперечень, «наш Владислав» дійсно кращий.
— Ви також підете на війну? — поцікавився він.
— Аякже! — гордо відповів Богдан. — Вельможний пан поїде обов’язково, король без нього нічого не зможе, а я поїду зі своїм батьком.
— Здорово! — вихопилося у Тараса.
— А хочеш поїхати з нами? — раптом запитав Ян.
— Я?..
[4] Богдан-Зиновій Хмельницький (1595—1657) — в майбутньому український гетьман.
[5] Ян Жолкевський (1593?—1633) — син Станіслава Жолкевського.