Наталка (вбіга). І! Довга яка! Ти заплутаєшся в їй і гепнеш!
Зінька. Та я і не ступлю. (Глянувши назад). А то що?! Ох, моя матінко, зроду не надіну: на мене тюкатимуть!
Дзвонарська. Це саме мода, моя пампушечко!
Наталка (регочеться). Ой, ой! Як копиця.
Зінька. Не хочу такого сорому! Я пересуну, а то собаками зацькують.
Дзвонарська. Ой боже, невіжество яке! Надівай цей нагрудник!
Наталка. Ану-ну! Ото сміху!
Зінька. Не хочу!
Дзвонарська. Та хоч станок же прикинь на себе! (Натяга).
Наталка. Не влазить! Не влазить!
Дзвонарська. Постій, ягідко, я стягну... (До Наталки). Тягни й ти за мотузку!
Зінька. Ой, не тягніть! Дух випрете!
Овсій (у дверях). От знущаються!
Дзвонарська. Постій, постій! Я коліном упрусь... то воно зразу!
Наталка. Щось луснуло!
Зінька. Ой, ой! Не можу... (Плаче).
Овсій. Як кобилу супонять! (Плаче).
Дзвонарська. А ти чого сюди, до дамської уборні? Ач, і свій ніс тиче!
Зінька. Ох, ох! (Плаче).
Наталка. Не тягніть більше, бо ще задавите!
Овсій. Чого батько дивиться? Розбійниця! (Пішов).
Дзвонарська. Поговори, поговори! (До Зіньки). Ходім до кімнати,- там спочатку надінем нагрудничок, а далі й станок.
Наталка (як Зінька повернулась іти). Ой, ой! По спині чисто тріснуло!
Дзвонарська. Царице небесна!
Ті ж і Вареник.
Вареник. Ідуть уже. Чи все готово?
Дзвонарська. На кухні все; а я Зіньку зараз приберу... та й ви б прибрались.
Вареник. А я ось зараз, тільки кріселка поправлю...
Дзвонарська. Наталко! Прибери пляшки! Підмети! Ой, ой! Боже мій!
Гвалт. Вибігають до кімнати.