Овсій. У всякого своє діло.
Вареник. Ну, іди ж! Нехай випряга.
Ті ж і Зінька з Наталкою.
Вареник. Отут тобі, дочко, прибори модні привезла Власівна, дак ти зараз уберись; а я збігаю до жида за вином... та щоб усе було готове!
Наталка. А покажіть, покажіть!
Дзвонарська (до Вареника). Стійте! Я думаю, що на баль би треба й музику?
Вареник. Та й за музику скажу. (Іде).
Зінька. Що воно там?
Наталка (стриба). Ой цікаво! (Витяга перчатки). І-і! Що воно таке довге? Панчошки! (Натяга на ногу).
Зінька. А це що?
Дзвонарська. Плаття: це спідниця, а це станок. Яке чудесне!
Зінька. Гарне, тільки покуйовджене таке, що й нерозберу! (Бере корсет). А це до чого? З одного боку поворозки, з другого - застібки.
Дзвонарська. А ке сюди, ягідко: крендолин би то? Так ні.
Зінька. А що ж воно крендолин?
Дзвонарська. Е, крендолин, моя ягідко, то друге: січас тобі от відсіля ідуть обручі на мотузочках: один менший, другий більший, третій ще більший, аж додолу..
Зінька. Для чого ж то?
Дзвонарська. А як надінеш на сорочку та напнеш зверху плахіттям - то воно як шатро.
Зінька. Хіба гарно?!
Дзвонарська. А гарно: скрізь тобі настобурчиться.
Наталка. Чи ба, а пальці теліпаються!
Дзвонарська. Що ти робиш, дзиго? Це рукавички! Ай, ай, ай!
Зінька. Скинь, бо покаляєш! Бач, і порвала!
Наталка. Та то воно гудзик на п’ятці був.
Зінька. От буде тобі гудзик!
Дзвонарська. А-а, це нагрудник... так, так...
Зінька. Та куди ж воно на груди налізе?
Дзвонарська. Утягати потрібно, моя ягідко, утягати до третьої потуги!
Зінька. Та щоб отаке терпіти?
Дзвонарська. Б, стражданіє прийняти прийдеться: без муки не бува моди!
Зінька. Цур йому й пек!