Вареник. От, вигадай! Гроші грошима, а Гаврило Потапович Вареник Вареником! Ще, може, й самі смикнемо в дворане.
Дзвонарська. Та ось і для Зіновії я привезла дворанина... з мамонькою будуть...
Вареник. О! Невже? Так треба ж прийняти?
Дзвонарська. Авжеж, по-модньому.
Вареник. Предводительський?
Дзвонарська. Еге ж! Що я казала... ще навіть далекий родич їм...
Зінька. Тату! Я не хочу заміж за панича!..
Вареник. Ото вигадай: «Не хочу!»
Зінька. Мені страшно за жениха...
Вареник. Чого? Не маненька!
Дзвонарська. Та він же чиновник настоящий, не хвальшивий: січас і начальникує, й писарює,- благородно і чинно.
Зінька (крізь сльози). Бог з ним! Він на гроші ластиться...
Вареник. На гроші?! Такий і Вареник, щоб проковтнули? Подавляться!
Дзвонарська. Скажіть на милость? Таке щастя, а вона... І благородний, і чиновний, і багатий; то я обладнала!
Зінька. Так самі б і виходили!
Дзвонарська. І пішла б, з великим восхощенієм: помилуйте мою душу - дворанин, благородний.
Вареник. А дочка чия?! Варениця, та ще з сметанкою.
Дзвонарська. Сьогодні предводитель буде сюди з поміщиками: всі шуткують, що вже стало буть, у самого Вареника поїмо настоящі вареники...
Вареник. Обіщались приїхати на вареники? О?!
Дзвонарська. То-то, видите, що всі вони жалають побрататись, а не за гроші тільки...
Вареник. Так дивіться ж, щоб було гаразд! Біжи ж, Зінько, до Вівді, порядкуй, а ти, Наталко, скакай до батюшки за посудою та й їх проси!
Наталка. А гостинця?
Вареник. А, мазана! Збігай, то дам!
Зінька у дверях щось шепче Наталці на вухо одходячи.
Вареник і Дзвонарська.
Дзвонарська. Скільки-то у вас сьогодні досточтимого миру буде! Треба ж помодніще прийняти!
Вареник. Та ти уже, Власівно, дай лад і Зіньку укоськай, щоб не брикалась. Ти уже коло тих мод, приміром будучи, хоч хвостом махала...
Дзвонарська. Та я Зіньку присоглашу; я оце купила по случаю модні прибори,- двадцять п’ять карбованців дала!
Вареник. Добре, верну.
Дзвонарська. Я, Гаврило Потаповичу, бачила таки, мовляв, тьму тем! Потрапимо, будемо говорити, і оноралам, і протодияконам.