Подорож на Місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не можна змалювати враження, яке справили останні слова вельмишановного президента. Скільки було крику, скільки «ура», «гіп» та всяких інших звуконаслідувань, на які така багата мова американців! Безлад і гомін були такі, що й не описати! Роти кричали, руки плескали, ноги стукали в підлогу. Коли б з усіх гармат цього артилерійського музею випалити разом, то навіть цей постріл не викликав би такого струсу повітря. Та це й не дивно. Є артилеристи майже такі ж гучні, як і їх гармати.

Барбікен залишався нерухомий серед цих вибухів ентузіазму; мабуть, він хотів сказати своїм колегам ще кілька слів, бо жестами вимагав тиші, але марно розлягався грізний дзвінок президента: звуків дзвінка навіть не чули. Незабаром Барбікена стягли з крісла, підхопили на руки, і з рук вірних товаришів він перейшов на руки не менш схвильованого натовпу.

Урочистий похід з президентом Гарматного клубу тривав до пізнього вечора. Це була справжня процесія при світлі факелів. Ірландці, німці, французи, шотландці, — представники різноманітного населення Меріленда вигукували кожен своєю рідною мовою «віват», «ура», «браво», і незліченні вигуки змішувалися в неймовірному захваті.

Якраз, немов розуміючи, що йдеться про нього, Місяць світив дуже яскраво, затьмарюючи своїм світлом довколишні вогні. Всі янкі зводили очі до його блискучого диска; одні вітали його руками, інші окликали найніжнішимн іменами; деякі вимірювали його очима або сварилися на нього кулаком; від восьмої години до півночі один оптик з вулиці Джонс-Фолстріт забагатів, бо продав усі свої підзорні труби й біноклі.

Тільки близько другої години ночі хвилювання вщухло. Барбікенові вдалося повернутись додому. Він почував себе розбитим, страшенно втомленим.

Натовп потроху звільняв майдан і вулиці. Поїзди чотирьох залізниць — Огайо, Сасквеганни, Філадельфії та Вашінгтона, — які збігаються в Балтіморі, відвезли різноманітну публіку в усі чотири кінці Сполучених Штатів, і в місті запанував відносний спокій.

Проте помилкою було б гадати, що цього пам'ятного вечора була схвильована сама тільки Балтімора. Великі міста Сполучених Штатів — Нью-Йорк, Бостон, Вашінгтон, Річмонд, Новий Орлеан, Сан-Франціско, Чарльстон — від Техаса до Массачузетса і від Мічігана до Флоріди — всі брали участь у цій метушні. Справді, всі 30 000 позаміських членів-кореспондентів Гарматного клубу, які одержали запрошення президента, нетерпляче ждали відомостей про доповідь 5 жовтня. Того самого вечора, ледве слова промовця встигли вилетіти з його уст, вони вже стенографувались і негайно передавалися телеграфними дротами Сполучених Штатів з швидкістю 300 000 кілометрів на секунду.

Другого дня 1 500 щоденних, щотижневих, щомісячних газет і журналів підхопили проект Барбікена. Вони розглядали його з усіх боків — фізичного, метеорологічного, морального, політичного і з погляду загальнолюдської цивілізації. Вони питали, чи являє собою Місяць цілком закінчений світ, чи він може ще зазнати певних змін? Чи схожий він на Землю, якою та була, коли ще не мала атмосфери? Який вигляд має другий його бік, невидний з земної кулі?

При обговоренні проекту жодна газета не мала ніякого сумніву, що його можна здійснити. Збірники, брошури й бюлетені, публіковані науковими, літературними й іншими товариствами, впевнено говорили про успіх цієї справи. Бостонське товариство природознавців, Американське товариство наук і мистецтв в Ольбені, Нью-йоркське географічне й статистичне товариство. Філадельфійське філософське товариство і т. Ін. — надсилали в тисячах листів привітання до Гарматного клубу і пропозиції допомогти ділом та грошима.

Ніколи, мабуть, доти ніякий науковий проект не мав такої кількості прихильників. Про нерішучість, сумнів, тривогу не було навіть і мови. Щодо жартів, карикатур, пісень, якими зустріли б у Європі проект послати ядро на Місяць, то в Америці було зовсім не до них. Бувають речі, з яких не можна глузувати в Новому Світі. А тому Імпі Барбікен став найвидатнішою людиною у Сполучених Штатах. Наведений далі випадок говорить, чого може досягти раптове звеличання людини.

Через кілька днів після славетного засідання Гарматного клубу директор однієї англійської трупи анонсував у Балтіморському театрі виставу п'єси Шекспіра «Багато галасу даремно». Міське населення, вважаючи це за образливий натяк на проект Барбікена, вдерлося в зал для глядачів, почало трощити все навколо і примусило нещасного директора змінити свою афішу. Директор, як кмітлива людина, скорився бажанню публіки, замінив злощасну комедію на «Як вам буде завгодно» — п'єсу того самого автора, і протягом кількох тижнів мав нечувані прибутки.

Розділ IV

ВІДПОВІДЬ КЕМБРІДЖСЬКОЇ ОБСЕРВАТОРІЇ

Тимчасом Барбікен не гаяв марно і хвилини серед овацій, об'єктом яких він був.

Насамперед він скликав членів правління та комісій клубу. На цих зборах, після дискусії, ухвалили запитати астрономів про астрономічний бік цієї справи. Після одержання від них відповіді залишалося тільки питання суто технічне. Тому Кембріджській обсерваторії в Массачузетсі було надіслано записку, зміст якої становили спеціальні питання. Кембрідж (не плутати з відомим містом такої самої назви в Англії), де був заснований перший університет Сполучених Штатів, відомий своєю астрономічною обсерваторією. Там працюють дуже авторитетні й поважні вчені; там був потужний телескоп, що дав змогу астрономові Бонду побачити окремі зірки, з яких складається туманність сузір'я Андромеди, і Кларку відкрити супутника Сіріуса. Гарматний клуб міг цілком звіритися на цю славетну установу.

Через два дні відповідь, на яку чекали так нетерпляче, була вже в руках президента Барбікена. В ній говорилось:

Розділ V

ЩО МІГ БИ РОЗПОВІСТИ МІСЯЦЬ

Спостерігач, який мав би над усяку міру гострий зір і робив би свої спостереження з невідомого центра, що навколо нього обертається світ, міг би побачити, як міріади атомів наповнювали простір у ту епоху, коли ще утворювався всесвіт. Але поступово, протягом століть, відбулися зміни. Ці атоми з'єдналися хімічно, відповідно до свого тяжіння, перетворилися на молекули (часточки) й утворили туманності, які вкривають усе небо.

Туманності відразу почали обертатися навколо своєї осі. Вісь також почала обертатися навколо себе й поступово згущувалась. За непохитними законами механіки із зменшенням об'єму маси від згущення обертальний рух прискорювався, і внаслідок цих двох дій у центрі туманності утворилась основна зоря. Інші часточки туманності мають таку саму властивість, як і їх основна зоря, тобто вони згущуються від постійного обертального руху і згодом перетворюються на зорі. Туманності саме так і виникли.

Одну з цих туманних плям назвали «Млечною Путтю»[19]; вона має 18000 000 зір, з яких кожна зробилася центром свого світу. Якби можна було розрізнити серед цих 18 000 000 зір одну й не дуже блискучу, ту, яку звичайно називають Сонцем, можна було б, так би мовити, «в мініатюрі» простежити всі явища утворення світу.

Справді, це Сонце, яке було б ще в газоподібному стані і складалося з рухомих часточок, оберталося б навколо своєї осі, щоб закінчити згущення. Цей рух за законом механіки прискорювався б із зменшенням об'єму до того моменту, коли відцентрова сила перемогла б інші явища: молекули, які були в площині екватора, відірвалися б, немов каміння, кинуте пращею, і утворили б навколо Сонця кілька концентричних кілець, подібних до кілець Сатурна. Ці кільця, обертаючись навколо центральної маси, знов-таки розірвалися б і роздрібнилися на другорядні туманності, тобто планети.

Коли б спостерігач зосередив всю свою увагу на цих планетах, ми побачили б такі самі процеси, як у Сонці, і помітили б утворення космічних кілець, з яких утворилися другорядні зорі, звані супутниками[20].

Таким чином, у цих переходах від атомів до молекул, від молекул до туманності, від туманності до зоряної купи, від неї до основної зорі, від основної зорі до Сонця, від Сонця до планет, від планет до супутника, — постає перед нами картина змін, яких зазнали небесні тіла від початку[21] всесвіту. Сонце, що нам здається найбільшим у величезному світі зір, є, як доводять найновіші наукові дані, тільки часточкою Млечної Путі. Для нас Сонце справді велике, бо воно в 1 400 000 разів більше від Землі. Навколо нього обертається 8 планет[22], які утворилися з його маси. Якщо перелічувати планети, починаючи від найближчої до Сонця, то це будуть Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Крім того, між Марсом і Юпітером обертаються інші менші тіла, мабуть, уламки планет, які роздробилися на шматки. Тепер їх відомо багато сотень[23].

Деякі супутники Сонця — планети, що їх Сонце тримає за законом тяжіння, мають і собі супутників. Нептун має одного, Уран — 4, Сатурн — 10, Юпітер — 9, Марс — 2, Земля — 1, Венера та Меркурій супутників не мають.

Цей єдиний супутник Землі, чи не найменш важливий у сонячному світі, зветься Місяцем, і саме його відважні янкі мали намір завоювати.

Нічне світило, своєю відносною близькістю і виглядом своїх швидко поновлюваних різноманітних фаз, поряд із Сонцем, з давніх-давен привертало до себе увагу жителів Землі.

Але Сонце втомлює зір, і блиск його світла змушує тих, що ним милуються, заплющувати очі.

Білява Феба (так називали стародавні греки Місяць), навпаки, ближча до людей, дозволяє їм дивитися на свою скромну красу; вона приємна для ока, не така гордовита, як її променистий брат — Аполлон, хоч і затемнює іноді його, не бувши ніколи затемненою ним.

Давні народи ставилися до цього світила з особливою пошаною. Єгиптяни звали його Ізідою; фінікійці — Астартою; греки шанували Місяць під іменами Селени або Феби, дочки Лето ї Зевса, і пояснювали його затемнення тим, що він іноді відвідував Ендіміона, засудженого спати все своє життя в печері. Згідно з старовинним міфом, немейський лев, якого подолав Геракл, перед тим як спуститися на землю, бігав на полях Місяця. Грецький поет Агезіанакт, на якого посилався Плутарх, вихваляв у своїх віршах красу очей, носа і рота променистої Селени. Проте, якщо давні народи добре розумілися на властивій Селені вдачі з міфологічного погляду, то навіть найученіші серед них залишалися невігласами в науці про Місяць, у селенографії.

Проте багато астрономів давніх епох зробили деякі спостереження над особливостями Місяця, і їх висновки підтверджуються сучасною наукою. Всупереч твердженням жителів Аркадії, ніби вони вже жили на Землі, коли ще Місяця не існувало; всупереч одному такому, Татію, який вважав Місяць за уламок сонячного диска; всупереч Клеархові, учневі філософа Арістотеля, який вважав Місяць за дзеркало, де відсвічувала поверхня океану, а також і тим, які вважали його за випари Землі або за напіввогняну і напівкрижану кулю, що оберталася навколо себе, — були вже й такі вчені, які за допомогою дотепних спостережень і без оптичних приладів відгадали більшість законів, що керують нашим супутником. Так, Фалес із Мілета, року 460 до нашої ери, висловив думку, що Місяць освітлюється Сонцем. Арістарх з острова Самоса подав правильне пояснення місячних фаз[24]. Клеомен зазначив, що Місяць сяє відбитим світлом. Халдеєць[25] Бероз відкрив, що тривалість обертання Місяця навколо своєї осі дорівнює тривалості його обертання навколо Землі, і цим з'ясував, чому Місяць завжди повернутий до Землі тим самим боком. Нарешті, Гіппарх, за два століття до нашої ери, відкрив деякі нерівномірності в русі супутника Землі.

[19] У нас її називають іще Чумацькою Дорогою або Чумацьким Шляхом.

[20] Так пояснює утворення сонячної системи так звана гіпотеза Канга-Аапласа. Пізніші відкриття внесли поправки в цю гіпотезу, але головної її ідеї (що сонячна система розвинулася з первісної туманності під впливом внутрішніх сил і причин) вони не зачепили.

[21] Це, звичайно, образний вираз, бо, як ми знаємо, матерія існувала вічно і змінюються лише форми її існування. Під всесвітом тут розуміється насамперед сонячна система.

[22] 1930 року відкрито дев'яту велику планету, яку назвали Плутоном. Крім 9 великих планет, довкола Сонця рухається понад 1 000 малих планет і щось із 100 періодичних комет. Без сумніву, це ще тільки невелика частина планет і комет, які належать до сонячної системи.

[23] Деякі з цих тіл, званих астероїдами, такі малі, що на них можна було б пішки зробити кругосвітну подорож за один день.

[24] Фази Місяця — його вигляд у різний час при русі навколо Землі.

[25] Він походив із Месопотамії (теперішній Ірак), але писав грецькою мовою.