Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Двадцять шостого року.

Запитання одне за другим вилітали з-за лампи, спокійні, монотонні, ніби вони зовсім не цікавили слідчого. Андрій відповідав, а сам не зводив очей з дописаного в картці: «Він же Андрій Гаркуша». «А звідки поліція знає, що в мене було прізвище Соколов?» — думав хлопець і раптом згадав. Соколовим Павлом Петровичем називав його, вітаючись, Франсуа Дервіль, коли вони зустрілися в гаштеті. Ті два «попутники», мабуть, теж чули. Тепер ясно. «Землячок» і тут подбав про нього.

— Так ти кажеш, утік з робочої команди, приписаної до табору Ебензе?

Андрій підтвердив.

— Сам тікав?

— Ні, нас було п'ятеро.

— Хто? — пальці схопили товстого «паркера», приготувавшись писати.

— Пшигодський, Прічард, Микола Добривечір і я…

— Це тільки четверо.

— П'ятим був Петро Родіонович Яровий, його вбили під час втечі.

— Хто такий Прічард?

— Американський льотчик, збили над Мюнхеном у сорок четвертому.

— А де він тепер?

— Не знаю. Вони з Пшигодським вирішили іти до Італії.

— Ну, а з Краєвим де зустрілися?

— Я вже казав, зустрілися в горах, на лісосіці. До команди він прибув тижнів за два перед тим, як ми мали тікати…

— Раніше не зустрічалися?

— Ні, — твердо відповів Андрій і поглянув на пальці слідчого. Спостерігаючи за ними, хлопець намагався вгадати хід думок чоловіка за столом. Пальці були спокійні, і хлопець вирішив, що слідчий йому повірив.

— Невже ти не зустрічався з ним у Дахау?

— В таборі було більше ста тисяч чоловік. «Недарма він ховає від мене обличчя. Хитрий, як лис» — подумав Андрій.

— Ну, припустімо, ти кажеш правду. А згодом, біля туристяка?

— Все було так, як я вам розповів. Микола захворів, а без нього ми не могли іти далі…

— А звідки приїхали ті грузовики з есесівцями?

— Не знаю.

— І ти кажеш, грузовики були порожні?

— Порожні, — відповів Андрій.

Слідчий уже вдруге повертався до тих грузовиків,і кожного разу його пальці починали нервово розкручувати і закручувати «паркер». Так воно і є. Їх цікавить той гестапівський архів. «Але бісового батька я скажу вам про нього».

— Виходить, гестапівці розстріляли охорону і шоферів? — вів далі слідчий.

— Так, а потім облили труїш бензином і підпалили. Та я ж вам уже розказував про це. Ви думаєте, я вас обманюю?

— Ні, чому ж, я тобі вірю. Однак уточнити треба. Виходить, той барон убив Кьоніга і тікав…