Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тихо! — зашипів на нього Манфред.

Хвилин п'ять вони йшли у цілковитій темряві. Пробиралися дуже тихо, щоб їх не почули. І та пересторога була немарною. Скоро до них долетіли голоси, якесь шарудіння, чиїсь кроки. В тунель увірвався струмінь пропахлого димом повітря, запах розігрітих консервів і тонкий аромат тютюну.

— Гансе, давай кухоль, — говорили десь зовсім близько.

— Де це ти роздобув таку розкіш?

— В підвалі. Там цілий склад. Ото вина, я в житті ще таких не куштував. Чи то єгипетські, чи то іспанські…

— Ех ти, рудий йолопе, це ж вина із всесвітньовідомих підвалів Андорри.

— А чорт їх знає.

Манфред вирішив обійти стороною вихід з тунелю. Кроків за десять було видно чорний пролом у бетоні, що вів до підвалу. Проте як тихо вони не йшли, зрадницька хвиля все ж покотилася до східців, на яких сиділи есесівці.

— Там ніби хтось є, — долетів до втікачів шепіт.

— Не мели дурниць.

— А чого вода коливається?

— То в тебе в очах. Мабуть, забагато випив.

— Та ти поглянь.

Есесівець, мабуть, звівся на ноги, бо тінь його раптом упала на воду. За мить і друга широка тінь лягла поруч з нею на тьмяну смугу освітленої біля виходу води. Втікачі завмерли.

— Ану, жбурни туди гранату! — Втікачі кинулись убік, але було вже пізно. Граната влетіла під склепіння, вдарилась об бетон і упала на воду. Вибух розколов темряву, вдаривши сотнями сталевих скалок у бетон.

— Очі, — простогнав Манфред, затуляючи руками обличчя.

Карла схопила його попід руки і потягла до пролому в стіні. Хорст кинувся їй на допомогу. Дайн-Рябчук випередив їх, він уже був по той бік пролому.

— Очі, — скреготав зубами Манфред.

Білими шаблями хтось сік його по очах, туманив мозок, виривав із м'язів силу. Він обм'як, став важкий, ніби земля потягла його до себе з потроєним зусиллям. Удвох з Карлою Хорст ледве втягнув Манфреда в пролом. Там його підхопив Дайн і повів вузьким коридором до підвалу. В цю мить друга граната розірвалась під склепінням метро.

— Хорсті! — скрикнула Карла і похилилась назад, безсило хапаючись руками за стіну. Розгрібаючи воду, Хорст підбіг до неї. Вона глянула на нього чужими, застиглими очима, похилилась і впала йому на руки.

— Карло! Карло! — зашепотів Хорст.

Вона не відповіла, тільки застогнала болісно і заплющила очі.

— Подивись на мене. Не мовчи. — Хорст узяв її на руки і поніс. Щось тепле обдало йому руки. То була кров. Вона наповнила йому долоні, сочилася між пальцями і капала у темну застояну воду. Хорст поклав жінку на ящики з вином, якими був набитий підвал. Вона розплющила очі.

— Тобі легше?

Карла болісно всміхнулася.

Він цілував їй руки, з мольбою дивлячись у згасаючі очі.

— Я сподівалась… Просила мадонну послати нам щастя з тобою, Хорсті. Нехай вона береже тебе, любий. Згадуй мене і не думай про мене погано. Я віддала тобі чисте серце. Прощай…

— Не треба! — скрикнув у відчаї Хорст, хапаючи її голову обома руками. Але життя в її очах уже погасло назавжди.

— Ходімо, — смикнув його за рукав Дайн-Рябчук.

Хорст не ворухнувся.