Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вері вел, май дарлінг, — плеснув його по плечу Стенлі. — Вже на віскі маєш. Ану, став ще раз на трійку.

Але Хорст поставив на цифру 13.

— Що ти робиш, чортова дюжина, — застережливо простягнув руку Дайн.

— До бога мої молитви не доходять, — буркнув Хорст, стежачи за кулькою.

Вона кілька разів пробігла повз гніздо з цифрою тринадцять, пройшла ще раз по колу і зупинилась, вагаючись, куди впасти — у дванадцяте чи… і раптом упала в тринадцяте гніздо. Дайн-Рябчук підскочив на стільці.

— Кар-р-рамба! — прохрипів сеньйор Альдо Фрасконі і витер спітнілого лоба.

— Карамболіна, — всміхнувся Стенлі.

Круп'є посунув до Хорста ще більшу купу жетонів.

— Слухай, де ти був раніше? Якщо фортуна так закохалася в тебе, то через півгодини ці пани будуть порожні, мов джазові барабани.

Гравці ставили нові жетони. Дим усе нижче звисав над столом. Кулька знову бігала колом рулетки, і знову круп'є горнув до Хорста купи жетонів. Уже встали з-за стола дипломати, ці молочні брати у візитках і хрустких манишках, уже двічі баронеса посилала свого камердинера по нові жетони, вже вийшли з гри кінозірки, вже зайняли місце глядачів граф Кутаїсов і Шарлотта Арагонська, а фортуна все ще не покидала Хорста. Глядачі щільніше обступили стіл. Хорст чув їхній шепіт у себе за спиною.

— Йому везе, як Олександру Македонському.

— Чортівня, чародійство якесь.

— Чорна магія.

— Зачекайте, фортуна ніколи не відзначалась однолюбством. Вона міняє своїх обранців частіше, ніж дама з панелі клієнтів.

«Мені так довго не везло в житті, думав Хорст, — повинно ж хоч коли-небудь повезти». Ним опанувала якась холодна розсудлива ненависть до всіх цих набитих грішми баронес, спекулянтів з манерами дипломатів і дипломатів з душами рицарів плаща і кинджала. Він ловив на собі їхні здивовані, сповнені затаєної злоби погляди, і дика, отруєна глибоким болем насолода вливалась йому в серце.

— Я пас, — прошепотів над вухом Дайн-Рябчук. — Раджу і тобі зупинитися.

Але Хорст не міг зупинитися, фортуна все ще стояла на його боці. Про те, скільки він виграв і що має робити з тими грішми, Хорст не думав, його думки крутилися, мов кулька по колу рулетки, і не сягали далі стола і тих, хто ще сидів за ним.

Високий настінній годинник продзвонив третю годину ночі. Баронеса схилила голову до плеча і поставила свої жетони на одиницю. Альдо Фрасконі зробив те саме. Хорст поставив рівно стільки, скільки вони обоє разом, і… виграв. Дівчатка із кордебалету, що прийшли до залу поглянути на щасливчика, зааплодували Хорстові. Вони знали вимоги хазяїна казино і з усіх боків кинулися цілувати обранця фортуни. Круп'є підняв свій жезл.

— Хто з присутніх хоче сісти до стола?

Серед публіки охочих не знайшлося.

— Стіл вільний, панове.

— Одну хвилиночку, — вигукнув сеньйор Альдо Фрасконі. — Я хочу ще раз поставити.

— Але ж у вас, мосьє, немає жетонів, — зауважив круп'є.

— Нічого, я ставлю ось цей камінчик, — Фрасконі вийняв з бокової кишені коробочку, розкрив її і подав круп'є. — Оцініть його вартість.

— Сто п'ятдесят тисяч франків, мосьє, — вперше за весь вечір у круп'є загорілися очі, і Хорст зрозумів, що цей камінний француз з бакенбардами чи не найазартніший гравець.

— А скільки, на вашу думку, виграв сьогодні цей пан?

— Приблизно стільки ж.

Альдо Фрасконі кинув на Хорста пронизливий, безжалісний погляд.

— Чи згодні ви поставити все?

Дайн-Рябчук схопив Торнау за руку.