Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вівчарка, махаючи хвостом, крутилася біля нього. Хлопець поклав їй на голову руку і запитав:

— Рекс, ти не чіпав фрау?

— Мені потрібна Марта.

— Марта повернеться години за дві. Будете чекати?

— Ні, не можу.

— Тоді приходьте пізніше.

Гізела попрямувала до хвіртки. Вівчарка загавкала їй вслід.

— Рекс, замовкни, Манфреда розбудиш. Скільки разів тобі казати?

Гізела зупинилась.

— Манфред дома?

— Спить, — не дуже привітно відповів малий.

— Розбуди його, мені потрібно з ним…

— Не можу, — відрубав хлопець. — Він стомився, цілу ніч не спав.

— У мене невідкладна справа.

— І не просіть, — хлопець насупився.

— Тоді я сама розбуджу його, — Гізела рішуче пішла до будинку.

Хлопець загородив собою двері.

— Рекс, — тихо покликав він.

Вівчарка підбігла до нього і сіла поруч.

— Хто тебе вчив так поводитись із старшими? Ти… Ти що, не бачиш?.. — губи в Гізели побіліли від безсилої злості. — Відійди геть!

— Він з фронту. Ви розумієте? Поранений.

— Віллі, з ким це ти воюєш? — почувся за дверима сонний голос. Двері прочинилися, і на порозі став Манфред Тегарт.

— О, Гізі, здрастуй. Вибач, я зараз одягнуся.

— Манфреде! — голос Гізели урвався, в очах блиснули сльози.

— Що з тобою?

— Манфреде, допоможи нам… Там, у машині… — Гізела уткнула носа в білу хустинку і заплакала.

— Заспокойся. Що трапилось?

— Там — Хорст.

— Торнау?! Але ж він…

— Ні, Манфреде, він не божевільний. Ми втекли із клініки. Я прошу тебе, Фреді.