Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Федір крадькома поглянув на неї. Кофтинка наопашки, замість спідниці — тугі габардинові штанці. Стан тонкий, у рухах якась солодка притомленість, а очі жадібно вбирають у себе ранкову прозорість. Помітила внизу солдатів. Привітно махнула їм рукою. Ті загули у відповідь. Караульний гаркнув на них. Пат кокетливо засміялася і знову махнула рукою. Солдати йшли до казарми, оглядалися, щось кричали їй. А вона стояла на самому краєчку стіни і заливалася сміхом. Підійшов Хорст. Обмацав очима її ладну постать.

— Ні, вчора ви були не такою. Я неодмінно запам'ятав би вас, навіть якби був мертвий.

— Зате ви справили на мене вчора приємне враження.

— Чому так?

— Ви мовчали, не говорили компліментів, — вона розсміялась. — Не ображайтесь. Ви такий молодий.

— Молодість — не вада, — промовив він тоном бувалого ловеласа. — Одна жінка казала мені, що їй саме це в мені подобається. Слухайте, Пат, а чому я ніколи не зустрічав вас раніше?

— Не знаю, може, ви часто буваєте такий, як учора, — вона різко повернулася на носках і тепер стояла спиною до урвища.

— Одійдіть, будь ласка, від краю, — попросив Хорст.

— А що? Я люблю відчувати край. Небезпека бадьорить, не дає запліснявіти, — вона промовила ті слова хвалькувато, блиснула на Торнау гострим оком, але від краю відступила.

— Ви фатальна жінка, — Хорст не зводив з неї очей. Був певен, що рибка вже клюнула на гачок. Жінки ніколи не залишали без відповіді його увагу.

— Всі ми так чи інакше фаталісти, — промовила Пат, ніби ненароком глянувши на Крайніченка.

— Не згоден, — Федір встав. — Людина може попасти у фатальні обставини. Однак фатум і безсилля — різні речі.

— Наді мною певний час тяжіло щось фатальне, — Хорст зірвав лист волоського горіха, розтер його між долонями і втягнув ніздрями різкий кислуватий запах. — Але попри всяке бахвальство скажу: тоді мені було якось цікавіше, ніж тепер. Ви дуже правильно висловилися щодо плісняви. Вона проникає в людину, як тільки та потрапляє в заводь. Викине отак з бистрини, і починаєш день за днем гнити. Ніби і живеш, а ні, пліснявієш душею. Фатальність. Ну, хіба оцей листок не загинув фатально? Я взяв і розтер його. А мене хтось інший розітре.

— Хто? — розсміялася Патріція.

— Жорна історії. І вас, і його, — Хорст показав на Крайніченка. — Тільки він того не скаже. В нього з цього приводу своя думка. Що ви скажете про історію, майоре?

— Історію робить народ. А народ — це люди. І в кожного є голова, щоб думати, а не тільки, щоб носити капелюха.

— Фатум, історія, люди. Облиште. Ходімте краще снідати. Геро, мабуть, уже чекає на нас, — Пат взяла обох під руки і повела через сад до будинку.

Геро фон Шульце чекав на них. Він стояв на порозі бібліотеки, одягнений у спортивний костюм. Сірий піджак, коричневі гольфи, високі альпійські черевики, за плечима — мисливська рушниця, на голові — зелений тірольський капелюх з білою пір'їною за стрічкою.

— Одягайтесь швидше. Ми виїжджаємо.

— А сніданок? — запитав Хорст.

— Поснідаємо в Зальцкаммергуті, — його тон не припускав заперечень.

Хвилин за двадцять машина з «туристами» залишила замок.

Снідали в кафе готелю «Рейхенштайн» — так називалась альпійська вершина поблизу Зальцкаммергута. Хазяїн готелю, сухий кістлявий старик, ще рік тому носив коричневу форму рейслайтера, і тоді ніхто не сказав би, що його спина здатна так вигинатися перед американцями. Він був грозою містечка, його «націстською совістю» — принаймні так його величали в газетах. Тепер він стояв біля Шульце, зігнувшись в три погибелі, і уважно слухав, намагаючись не пропустити жодного слова. Геро жував салат і час від часу кидав йому слова, наче милостиню.

… Вони приїхали на відпочинок. Хочеться провести тиждень-другий на лоні природи, далі від суєти. Молодий барон фон Торнау запросив їх до свого замка, але їм там не сподобалось, незатишно, і тоді вони облюбували туристяк на Траупзее. Але, кажуть, там відбувається щось незрозуміле. Як думає хазяїн, чи безпечно в його туристяку?

— Зважте, пане, з нами дама. А може, ви запропонуєте нам щось інше?

— Ні, тільки туристяк, — удавано капризно промовила Патріція. — Привиди, таємничість. Ти мене заінтригував, Геро.

— Там немає ніяких привидів, міс. Усе то плітки. А для відпочинку туристяк — найкраще місце. В добрі часи він у мене не зачинявся ні влітку, ні взимку. Тільки там треба ще дещо полагодити, прибрати…

— Скільки коштуватиме тиждень для чотирьох? — перевів Шульце розмову у ділове русло.

— Постелі, стіл, сервіс… Сорок доларів, — хазяїн чекав, що з ним торгуватимуться, однак Шульце дістав гаманець і поклав перед ним дві асигнації по двадцять п'ять доларів.

Хазяїн поліз до кишені по здачу.