Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я боюсь. Мені страшно, пане Юрген, — гаряче шепотіла дівчина. — Я не можу цього.

— Ти візьмеш і зробиш усе, як я тобі наказав, інакше і ти, і твій батько…

Федір штовхнув двері. Ільза вже поралася біля плити. Крім неї, на кухні нікого не було. Лише якась тінь майнула за вікном. Побачивши Федора, дівчина ніби закам'яніла. Стояла бліда, перелякана на смерть.

— З ким це ти тут розмовляла?

Ільза мовчала. Занепокоєний погляд, який вона кинула на вікно, видав її. Крайніченко виглянув надвір, але там нікого не було. Той, кого дівчина називала «паном Юргеном», встиг накивати п'ятами. Раптом Ільза кинулась до дверей. Федір наздогнав її, вхопив за плече:

Сильне тіло дівчини вислизнуло з рук. Крайніченко наздогнав її у холі. Під вельветовою баварською курткою його рука відчула щось тверде. Федір просунув пальці під куртку і зрозумів: парабелум. Недовго думаючи, рвонув його так, що тріснула куртка. Ільза в'юном вивернулась, змахнула ліктем і вдарила Федора у підборіддя. Крайніченко не випустив парабелум, хоч в очах йому потемніло. Схопив її руку і рвонув назад, загинаючи за спину. Ільза скрикнула під болю. Пістолет опинився у руці Федора. Відштовхнувши дівчину в куток, подалі від дверей і вікон, Крайніченко запитав:

— Звідки це в тебе?

— Знайшла, — викрикнула Ільза перелякано.

— А чому заховала так далеко?

— Боялася, щоб не подумали чого, видно було, що вона й сама не вірила в ті слова.

— А може, в тебе ще яка знахідка, то давай її сюди, щоб не довелося силою брати, — Федір важко дихав. Слабкість після вранішнього випадку на озері ще не минула.

— Нема в мене нічого, — Ільза дивилася на Крайніченка, немов зацьковане звіря. Куди й поділася її вайлуватість. Ще ранком вона справила на Федора враження передчасно розвиненої дівчинки з чистими очима. Тепер ті очі пашіли ненавистю, як у спійманого на гарячому злодія.

— Для чого тобі дали пістолет? — запитав Крайніченко.

— Я знайшла, — опиралася Ільза.

— Може, для того, щоб ти серед ночі вбила кого з нас?

— Ні, це неправда! — скрикнула дівчина. По тому, як спалахнули в неї, очі, Федір зрозумів, що це було саме так. Ільза Кіртаг ще не навчилася приховувати своїх почуттів.

Вони йшли на Топліцзее ближньою дорогою. Ільза попереду, за нею — Федір з парабелумом у руці. Ще в кімнаті він загнав тупорилу кулю в патронник — вона знала про це. Йшли швидко. Хвилин за п'ятнадцять були вже біля водоспаду, що пінявою гривою звисав з круторебрих скель від Топліцзее. Далі стежка дерлася вгору, чіпляючись за камінні брили, петляючи між густих ялиць, які чудом трималися на камінних грудях Рейхенштайну. Федір добре знав цю дорогу, нею вони з Андрієм не раз ходили до печери й назад.

Дівчина легко долала круті звиви стежки, а Крайніченкові підйом давався важко. Пробуксовувало у грудях серце, кров стугоніла в жилах, і рясний піт вкривав зморщене від напруги чоло.

Спускався короткий альпійський вечір. Треба було поспішати. Водоспад дихав вологою, росив обличчя прохолодою. Думки Федора, мов комариний рій, кружляли навколо одного й того ж: «Ось вона, нагода, якої ти так довго чекав. Більше такої можливості не буде. Тікати! Тікати на схід, там у Відні Радянська Армія. Ні, треба пересвідчитись, чи Шулі. це не знайшов архіву сам, без мене. Ні в якому разі не можна допустити, щоб картотека гестапо потрапила до рук американців».

Ільза і Федір уже входили під камінну арку мосту, коли все те відбулося. Шульце, Патріція і Хорст стояли на краю тієї самої площадки, з якої гестапівці скидали весняної ночі ящики з архівом. Вони про щось говорили, сміялися, а Шульце весь час показував униз під скелю. Чи й справді йому щось здалося там підозрілим, чи, може, тільки жартував, запрошуючи Хорста стрибнути вниз. Хорст заглянув під скелю і відсахнувся, замахавши руками. Тоді до краю підійшов Шульце і довго дивився на сріблясті блискітки, розсипані по чорних хвилях, що бились об граніт скелі. Раптом він скрикнув, вдаривши себе долонею по лобі. Крайніченкові здалося, що він навіть почув слово, вимовлене в ту хвилину Шульце: «Евріка!» Зненацька грім автоматної черги прокотився над зморщеним плесом озера, загув під аркою мосту, наче канонада сотень далеких гармат. Шульце змахнув руками і, повернувшись обличчям в той бік, звідки пролунала черга, впав на землю, немов підкошений. За ним упали Хорст і Патріція. Крайніченко кинувся на насип, вчепився за поручень мосту і застиг від здивування. Стежкою від печери спускався якийсь чоловік з автоматом у руках. Мабуть, він був певен, що поклав усіх трьох там, на гранітній площадці над озером, бо не криючись вийшов на дорогу. Якусь мить постояв нерішуче. Потім рушив до скелі. В цю мить Федір помітив, що Патріція заворушилася. Чоловік теж помітив її рух, зупинився і звів автомат. Але Крайніченко не дав йому натиснути спуск. Сухо вдарив постріл. Блиснули у вечірньому сонці рогові окуляри і погасли. Автомат випав із рук чоловіка і глухо вдарився об камінь. Чоловік ступив, крок назад і повалився на землю. Федір бачив, як зірвалася на ноги Патріція. Вона мчала, не розбираючи дороги, прямо до мосту. Притискаючи до тіла ліву руку, звівся на коліно Хорст Торнау. Тільки Шульце не ворухнувся, не подав ознак життя. Геро фон Шульце-Геверніц був мертвий.

— Стій! Назад! — крикнув Федір, помітивши, що Ільза біжить стежкою до водоспаду. — Стій! Стрілятиму!

Дівчина зупинилася і, не обертаючись, почала піднімати вгору руки.

— Повернись! Іди сюди! — наказав Крайніченко. Вона підкорилася. Почувши крик, Патріція зупинилася. Впізнавши Федора, кинулась до нього.

— Допоможіть! — кликав зі скелі Хорст. Він стояв, похитуючись, біля Шульце. Кров червоною ружею яскравилася на його білій сорочці.

Підійшла Ільза, і всі троє попрямували до нього. Пересвідчившись, що Шульце вже не потребує допомоги, Федір заходився біля Хорста. Рана виявилась невеликою. Куля ввійшла в руку трохи нижче плеча. Накласти джгут не було можливості, і Крайніченко так-сяк перев'язав рану.

— Візьміть його і відтягніть до того… привида, — наказав Федір жінкам.

Патріція підійшла до Геро, взяла за руку.

— Мертвий, — прошепотіла сама до себе.