А дітям на сопілку грає голод.
Багато вже розв'язано шарад,
Як вийти з зачаклованого кола,
І без кінця кують ланцюг нарад.
Та дзенькнув серп і замахнувся молот:
Всі резолюції - єдиний крик,
Що винен тут невикритий шкідник.
Ми вже лаштунками маскуєм розпад.
Тепер і стиль, і розмах вже не той.
Заводи ми будуємо на поспіх
І спорудили грізний Дніпрострой.
Ми скрізь уже розкидали колгоспи,
Де в полі трудиться щасливий гой.
І як би ворог вороном не кромкав, -
Нехай живе вигадливий Потьомкін!..
Під постуки коліс і шемріт шин
Про свій тріумф кричать вожді планети.
Вода промов їм ллє свій струм на млин,
І, мов гриби, ростуть з землі поети,
Які виспівують похід машин.
Пишіть тепер життєписи й анкети, -
У список тих уславлених імен
Своє ім'я не впише Юрій Клен!
Над нами вітер дме - не знати, звідки.
Змінивши тижнів лік на лік декад,
Без сірника, без голки і без нитки,
На конях, що не збочують назад,
Ми скачемо в скажені п'ятилітки.
Куди ж умчить тебе маркіз де Сад
По лабіринтах чорних свого саду?