Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тому що ми йшли під прапором комуністичної партії, під її гаслом: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Нам допомогли робітники всієї нашої країни, — як тепер ми допомагатимемо їм. Нам допомогли робітники, примушені урядом одягти військову форму — я говорю про товаришів-солдатів. Ці робітники перейшли на наш бік, вони зрозуміли, що нема чого слухатись командирів, бо командири спонукали їх стріляти в своїх братів. Але й цього мало. «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» — це визначає єднання не тільки робітників нашої країни, а й інших. Ви чули про великі Червоні Країни, де капітал переможено вже давно, де пролетарі побудували своє господарство і відбили всі спроби міжнародного капіталу втрутитися в їхні справи та стати на перешкоді їхньому будівництву. Чули?

Хвиля гомону пробігла по натовпу: звичайно, чули! Хто не знає про Червоні Країни, щасливі країни, де робітництво вільне!

— Отже, тепер вільні пролетарі Червоних Країн допомагають нам. Кілька років тому вони прохали нас допомогти їм, бо важкенько доводилось їм в умовах повсякчасної загрози з боку капіталістичних держав. Ми допомогли їм, ми не дозволяли нашому урядові нападати на Червоні Країни. Тепер трудящі Червоних Країн і собі допомагають нам. Вони надсилали нам кошти на підтримку страйку, вони давали нам змогу боротися за своє визволення. Більше того, Червоні Країни перетворили наших ворогів-роботарів на наших друзів…

Гомін здивування пронісся по натовпу: як то так?.. Роботарі — наші друзі?

— Так, я не жартую. Учені Червоних Країн підкорили роботарів своїй волі. А воля трудящих Червоних Країн — то наша воля. Сьогодні, товариші, ви побачите, як роботарі вийдуть до нас демонструвати разом із нами!

Забуто про тишу, забуто про те, що Боб Леслі ще не скінчив говорити. Радісні вигуки залунали навколо трибуни:

— Роботарі підуть з нами! Перемога! Перемога!

Боб Леслі знов підвів руку, закликаючи до тиші. Але він почув, як за воротами заводу пролунав важкий гуркіт. Його почули й робітники. Відразу стало тихо: то були важкі кроки роботарів… Боб оторопіло поглянув на Тіма:

— Хіба вже дванадцять?

— Ні… Дванадцять буде через десять хвилин, — відповів той.

Ворота заводу розчинились. Залізні постаті роботарів з’явилися перед робітниками. Вони простували важкими кроками, утворюючи собою коло. Всередині того кола Тім побачив три постаті: то були Томас Бірз, Джонатан Говерс і Мадлена Стренд. Коло роботарів вийшло з воріт і спинилося.

Роботарі стояли щільною стіною, немов захищаючи людей усередині.

Серед цілковитої тиші пролунав голос Томаса Бірза:

— Застерігаю всіх: хто доторкнеться до роботарів, тому смерть, бо вони заряджені електрикою. Дайте дорогу!

Люди, що стояли близько роботарів, відсахнулися назад.

— Дайте дорогу, — повторив Бірз. — Інакше роботарі посунуть просто на людей. Я не хочу зайвих жертв. Дайте дорогу. Чекаю дві хвилини.

Тім зблід: невже Бірз спромігся протистояти впливові станції Червоної Країни на роботарів? Але Боб Леслі швидко спитав у нього:

— Скільки ще до дванадцятої?

— П’ять хвилин.

— Гаразд.

Боб Леслі підвів руку:

— Дайте дорогу роботарям, товариші! Вони далеко не підуть.

А поки натовп розсувавсь, він швидко написав кілька рядків на папері, склав його, дав хлопчикові зв’язківцю і сказав:

— Швидко, Стімсонові, до станції керування роботарями.

Через кілька секунд хлопчик зник, швидко пробираючись у натовпі.

Тим часом натовп розсунувся, звільняючи роботарям шлях. Але двадцять кроків далі цей шлях перетяв ланцюг солдатів-кулеметників. Вони лежали на землі, виставивши перед собою кулемети. Дула кулеметів були спрямовані просто на роботарів.

— Бачите, містер Бірз, — голосно проговорив Боб Леслі, — ми даємо вам вільний шлях. Але — подивіться, будь ласка, перед собою. Там щось на вас чекає. Чи зможуть оборонити вас роботарі, навіть заряджені електрикою, від кулеметів?

На кілька секунд Бірз задумався: так, цього він не передбачав. Але майже відразу він ухопивсь за останню надію:

— Не знаю, чи зможуть, роботарі оборонити мене від кулеметів. Якщо не зможуть, то не зможуть водночас оборонити і вашої знайомої Мадлени Стренд, долею якої ви недавно цікавились. Майте на увазі: кулі, що вбиватимуть мене з Говерсом, уб’ють і міс Стренд. Коли ви цього хочете — стріляйте. Ми рушаємо.

Тім бачив, як здригнулося обличчя Мадлени. Томас Бірз міцно тримав її руку і тягнув Мадлену за собою. Проте, якби він навіть відпустив її — Мадлена примушена була б іти за ним, бо інакше її штовхали б роботарі. Тім поглянув на годинник: стрілка наближалась до дванадцяти… Ще півхвилини!..