Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Бірз спочатку уважно слухав, потім вигукнув:

— Алло! Я слухаю! Чому ви замовкли? Алло!..

Відповіді не було. Бірз жбурнув трубку на апарат і повернувся до Говерса:

— Гордон Блек почав був говорити про військо, про своє становище. Адже поліцію, як і завод, обложили озброєні повстанці. І разом зв’язок урвався, немов хтось роз’єднав нас.

— А може роз’єднала станція? — запитав Говерс.

— Яка там станція, — відмахнувся Бірз. — Адже це прямий провід до поліції.

Електрична лампа на столі мигнула раз, потім другий. Бірз вилаявся:

— Це що за штуки?

Лампа мигнула ще раз і згасла.

— Немає електрики… — роздратовано констатував Говерс.

І знов задзвонив телефон. Це був другий апарат. Він дзвонив наполегливо, він дзвонив у темряві, немов глузуючи з людей, що лише кілька днів тому диктували свою волю всім, хто був навколо їх.

— Я слухаю, — сказав Бірз, взявши трубку.

— Якщо не помиляюсь, ви Томас Бірз? — відповів голос у трубці. — Гаразд! Джонатан Говерс з вами?

— Хто говорить? — розлютовано крикнув Бірз.

— Невже не пізнаєте? Людина, що з нею ви теж розмовляли телефоном одного разу. Пам’ятаєте, коли ваші роботарі прийшли до страйкового комітету демонструвати свою міць? Га? Я Боб Леслі.

— Чого ви хочете?

— Отак і я колись запитував вас, — весело проговорив Боб Леслі. — Насамперед, я хочу довідатись, як почуває себе містер Говерс після зустрічі з нашим загоном… Але годі жартувати! Дозвольте поінформувати вас, що місто — в наших руках. Поліцію обеззброєно. Штурмовиків-фашистів розбито вщент. Ми чекаємо прибуття війська, щоб спільними з ним силами примусити вас здатися. Звичайно, це буде тоді, коли ви не хочете поступитися тепер, не чекаючи на щось.

— Ні, не хочу. Побачимо ще, як то ви примусите мене «спільними з військом силами», — іронічно відповів Бірз.

— Гаразд! Буде гірше. Але ви самі того бажаєте.

— Майте на увазі, що під моєю орудою є ще роботарі, — зауважив Бірз.

Голос у трубці засміявся.

— Побачимо! Під вашою орудою, кажете? Добре, побачимо. Бувайте. Вітання шановному містерові Говерсу!

Трубка випала з руки Бірза. Він задумався. Що хотів сказати Леслі, висловлюючи якесь недовір’я до слів його, Бірза, про роботарів?..

Джонатан Говерс зітхнув. У неясній напівтемряві було видно його опасисте тіло, що безсило лежало на дивані. Він зітхнув ще раз і сказав:

— Виходить, ми сидимо, як миші в пастці…

Бірз мовчав. Цього разу Джонатан Говерс дуже вірно визначив становище.

23. ЧОГО НЕ ПЕРЕДБАЧАЛО КОМАНДУВАННЯ

Вечір. Тиша. Перелякані грізними подіями фермери обережно ховаються по своїх фермах. Червоний Нью-Гарріс за якихось десять кілометрів од них, і цю віддаль військове командування оголосило карантинною. Усі шляхи перетято озброєними патрулями, що мають суворий наказ затримувати всіх, хто пробував би йти до Нью-Гарріса або, навпаки, вийти з міста.

Тиша, тривожна тиша! Тільки подеколи чути брязкіт зброї. То йде зміна патрулям. Ще звечора солдати дістали наказ бути готовими до виступу. Вартові проходять лініями білих наметів і прислухаються: чи не чути десь розмови? Адже вони повинні негайно сповіщати командирів про всякі підозрілі балачки.

Ні, все спокійно. Солдати сплять, усюди тихо, — і вартові повагом проходять повз намети. Але цікаво, чому це, побачивши ще здалека, біля вартової будки, високу постать офіцера, — вартовий відразу змінив ходу?.. Він іде назустріч офіцерові, чітко відбиваючи кроки. І вони, ті кроки, лунають так, що їх чути у кожному наметі, повз який проходить вартовий.