Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На барикаді клацнули затвори гвинтівок, дула спрямувалися в бік солдатів. Але один з них підняв руку і вигукнув:

— Не стріляйте! Ми до вас.

— Та це ж з шістнадцятого полку, ми їх бачили раніше, — ствердили солдати, що вже були на цьому боці барикади. — Це ж вони нашими шляхами йдуть, виконуючи наказа Діка Ольса.

Робітники швидко відкрили одне місце барикади, звільнивши прохід солдатам. А коли ці увійшли, почався напівофіціальний допит.

— Що там за стрілянина така на горі? Ми лише здалека її чули, а в чому справа — не розібрали?

— Е, то добра ознака. Скільки я знаю, то товариш Зауер з командою кулеметників оточив контрреволюційні роти, щоб обеззброїти їх. Адже ви чули, мабуть, що у нас є такі частини? Ото, мабуть, Зауер з ними і зчинив бійку. Цілком можливо, що цей бій триває нагорі і дотепер…

Здалека почулися глухі вибухи. Один, другий, третій… Потім знов стало тихо, тільки зрідка стріляли з гвинтівок.

— Це, скільки я розумію, Зауер закінчує справу, — додав солдат з новоприбулих.

— А як з іншими ротами? — спитав його Боб Леслі.

— Розкладаються, командування нічого зробити не може, просто перед очима розкладаються, — глузливо відповів той. — Розкладаються на шматки. І кожен з тих шматків просто сам до цього боку лізе. Дікові Ольсу доводиться тільки стримувати ті шматки та збирати їх, щоб вони приходили до вас організовано. От побачите, до ранку тут буде наших солдатів більш, ніж з того боку, їй-право.

— А все ж таки хтось із того боку кулеметами шкварить, — відповів один з робітників.

— Та й ми шкваримо, але не по ваших барикадах, а трохи вище, так би мовити, по хмарах. Хіба ж не знаємо, куди стріляти? Звичайно, є й такі, що стріляють по барикадах. Але їх менше.

Розмова тривала далі. З неї Боб і Тім взнали, що сигнальна ракета Діка Ольса мала подвійне значення. Вона не тільки сповіщала Нью-Гарріс про початок наступу війська, але й була водночас сигналом до повстання по військових частинах. Відразу ж, побачивши її, організатори і керівники підпільних осередків зробили знаки товаришам кидатися на офіцерів. Принаймні, саме так було у шістнадцятому полку, звідки прийшли ці солдати.

Насамперед повсталі солдати на чолі з організаторами обеззброїли нижче командування і вже потім оточили штаб. Тут зав’язалася недовга бійка, яка тривала, аж доки командування полку пересвідчилося, що воно залишилося самотнім і обложене повстанцями. Тоді командир полку, не гаючи часу, здався, як тільки йому обіцяли зберегти життя.

Значно гірше, як виявилося, обернулася справа у сьомому полку, склад якого був укомплектований з відібраних солдатів. Тут попередня революційна робота була майже неможлива. Залишався єдиний засіб — це агітація зброєю.

І кулеметник Зауер добре виконав завдання Діка Ольса. Внаслідок його дій полк опинився між двома вогнями. Спереду його зустріли кулемети Зауера; а коли частини спробували відступити назад, — дорогу вже перетяли частини гранатників і три панцерники, надіслані туди обережним Зауером.

Проте, фашисти з сьомого полку не здавалися. Тут бійка тривала кілька годин, аж доки в наступ пішли ще панцерники, які підоспіли з флангів. Тоді значна частина фашистського складу полку примушена була здатися. Але другу роту цього полку Зауерові довелося заспокоювати гранатами. Саме ці вибухи й чули на барикаді.

Боб Леслі і Тім Кроунті ішли далі, обходячи барикади. І що далі вони йшли, то більше бачили солдатів, які безнастанно переходили з того боку. Це була якась надзвичайна картина. Подекуди з цього боку барикад було вже більш солдатів, ніж робітників. Постріли з того боку спинилися; або командування військом не знало, що робити, або воно вже не існувало взагалі.

— Справді, цікаво, — розсміявся Боб. — Ми не стріляємо, а в них щохвилини меншає солдатів.

Через півгодини стрілянина стихла зовсім. Робітники не мали ніякого наміру починати бій, військо (або, правдивіше, та його решта, що ще залишалась по той бік барикад) теж не насмілювалось щось починати. Очевидно, військове командування навіть не сподівалось, що справа так обернеться.

Ставало ясним, що до ранку можна було не боятися нападу. А коли прийде ранок — чи вистачить у командування сил, щоб нападати? Досить було хоча б приблизно підрахувати число солдатів, що вже перейшли на бік робітників, щоб заспокоїтися. Військовому командуванню треба було думати про свій власний порятунок, а не про штурм барикад.

Боб замислено щось обмірковував.

Тім мимоволі згадав про Мадлену. Що з нею? Він сподівався знайти її у в’язниці; але виявилось, що серед ув’язнених Мадлени не було. Де ж могла вона бути?..

Раптом Тім почув новий наказ Боба Леслі, який розпоряджався кинути міцні загони до центральної станції керування роботарями. Наближався ранок, треба було виконувати інструкції і, зламавши опір решти фашистів, захопити в свої руки станцію або принаймні ліквідувати фашистів, які засіли в ній.

Це було нелегко. Висока залізобетонна будівля станції підносилася вгору, як справжня фортеця. І навряд чи загонам робітників навіть за допомогою солдатів, які перейшли на їх бік, пощастило б швидко захопити навіть двір станції, коли б не щасливий випадок.

Один з робітників згадав, що ще вчора на станції провадили ремонт тунелів, в яких проходили кабелі електрики.

Ці тунелі з’єднували завод і станцію. Озброєні групи робітників використали цей випадок, і входи до тунелів були розкриті. Один за одним робітники посувалися вздовж тунеля, пам’ятаючи категоричний наказ ревкому — ні в якому разі не псувати кабелів. Тунелі виходили у двір станції, де озброєні робітники і опинилися зовсім несподівано для штурмовиків, які переховувалися на станції.

Після короткої бійки фашисти замкнулися всередині станції, залишивши двір робітникам. Але далі посуватися було дуже важко, бо міцні стіни станції можна було зруйнувати лише артилерійським вогнем. Поки що прямий наступ на станцію керування роботарями не давав нічого.

Починало світати. Ранкова зоря рожевим полум’ям зайнялася на сході. Стрілянина з боку війська зовсім вщухла. Здавалося, військо відступило. Раптом пролунав різкий сигнал мотоциклів. До будинку колишньої поліції, а тепер приміщення ревкому та міліції, під’їхав загін військових мотоциклістів. Солдати поставили мотоцикли і вишикувались біля будинків. Їхній командир через вартового викликав голову революційного комітету:

— Дуже прошу його вийти до нас. Маємо важливі відомості.