Мері Поппінс: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Он він! — раптом вигукнув Майкл, показуючи на якусь постать, що несподівано наче виросла перед хвірткою.

Джейн напружено вдивлялася у згуслі сутінки.

— Ні, це не тато, — сказала вона. — Не він.

Постать унизу, згинаючись під вітром, натиснула на клямку хвіртки й відчинила її, — і тоді діти побачили, що то була жінка. Однією рукою вона притримувала на голові капелюшок, а в другій несла сумку. І враз Джейн і Майкл, що не спускали з жінки очей, побачили щось дивовижне. Тільки-но жінка опинилася по цей бік хвіртки, її ніби вітром підкинуло вгору і понесло до Будинку. Так неначе й перед тим її до брами приніс вітер, почекав, поки вона відчинить хвіртку, а тоді знов підхопив з усім, що вона несла, й поставив перед дверима Будинку. Надворі щось гримнуло, і Будинок аж задрижав, коли вона опустилася додолу.

— Ой-ой-ой! Такого я ще ніколи не бачив! — скрикнув Майкл.

— Ходім подивимося, хто це! — сказала Джейн, ухопила Майкла за руку і через усю кімнату потягла його на сходи.

Звідти вони завжди дивились, що діялося внизу.

Цього разу діти побачили, що з вітальні вийшла мати, а слідом за нею незнайома жінка. Джейн з Майклом угляділи, що в неї блискуче чорне волосся («Наче в дерев'яної ляльки», — прошепотіла Джейн), і що вона струнка, руки й ноги в неї великі, а маленькі очі сині й проникливі.

— Ви побачите, що вони дуже славні діти, — казала місіс Бенкс.

Майкл штовхнув Джейн ліктем під бік.

— З ними не буде ніякої мороки, — вела далі місіс Бенкс, не дуже впевнено, ніби сама не вірила в те, що казала.

Дітям почулося, немовби незнайома пирхнула, наче й вона також не повірила.

— Ну а щодо рекомендації… — казала місіс Бенкс.

— О, я взяла за правило обходитися без рекомендацій, — твердо промовила незнайома.

Місіс Бенкс сторопіла.

— Але ж, я гадала, так заведено, — почала вона. — Тобто… Так усі роблять.

— Дуже старомодний звичай, як на мене, — почули Джейн з Майклом суворий голос. — Дуже. Можна сказати, украй застарілий.

А, щоб ви знали, місіс Бенкс страх не любила здаватися застарілою. Просто терпіти не могла.

— Ну, гаразд. Байдуже про ті рекомендації. Я просто спитала, бо, може, ви… е-е-е… самі б хотіли… Дитяча кімната нагорі.

І вона рушила до сходів, ні на мить не змовкаючи. Тим-то вона й не помітила того, що робилося в неї за спиною. Зате Джейн з Майклом добре бачили згори, яку нечувану штуку втнула незнайома.

Звичайно, вона піднялася сходами нагору слідом за місіс Бенкс, але зовсім не так, як усі люди. З величезною сумкою в руках вона легесенько… виїхала нагору поруччям сходів і опинилася під дверима Дитячої одночасно з місіс Бенкс. Такого, — Джейн і Майкл це твердо знали, — ще нікому не пощастило зробити. Спуститися — інша річ, вони й самі не раз спускалися поруччям. Але щоб нагору виїхати — ні, ніколи!

Бони зачудовано дивилися на незнайому гостю.

— Отже, ми з вами домовилися, — сказала їхня мати і полегшено зітхнула.

— Майже. Настільки мене влаштовуватиме, — промовила незнайома, втерши носа великою барвистою хустиною.

— Ну, діти, — сказала місіс Бенкс, раптом помітивши Джейн і Майкла, — що ви тут робите? Це ваша няня Мері Поппінс. Джейн, Майкле, привітайтеся. А це, — вона показала на малят у ліжечках, — Близнята.

Мері Поппінс прискіпливо роздивлялася дітей, переводячи погляд з одного на друге, наче зважувала, подобаються вони їй чи ні.

— Ми вас влаштовуємо? — спитав Майкл.

— Майкле, не будь нечемою, — застерегла мати.

Мері Поппінс усе розглядала дітей допитливими очима. Нарешті голосно втягла в себе повітря, ніби на ознаку того, що вона все зважила, і сказала: