Мері Поппінс: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Здається, заведено починати з бутербродів, — сказав він до Джейн і Майкла. — Але коли вже сьогодні мій день народження, то ми почнемо не так, як заведено, а, як мені завжди здавалось, треба починати: з пирога!

І він кожному відрізав по великому шматку.

— Ще чаю? — спитав він у Джейн.

Але не встигла вона відповісти, як у двері добре постукали.

— Заходьте! — гукнув містер Перук.

Двері відчинилися, і на порозі стала міс Персіммон з чайником окропу на таці.

— Я подумала, містере Перук, — почала вона, озираючись по кімнаті, — що, може, вам треба буде ще гарячої… Ой лишенько, я зроду… зроду-віку!.. — скрикнула вона, углядівши, що всі вони сидять за столом у повітрі. — Зроду-віку я такого не бачила! Кажу вам правду, містере Перук, я завжди знала, що ви собі трохи дивний. Та я намагалася того не помічати, пам'ятаючи, що ви справно платили за житло. Але такі, як оце, звички — пити з гістьми чай у повітрі… Містере Перук, я просто приголомшена! Це просто негідно, а для джентльмена вашого віку… я б ніколи…

— А ну ж і ви, міс Персіммон? — озвався Майкл.

— Що — я? — гордовито спитала міс Персіммон.

— Ухопите смішильного газу так, як ми?

Міс Персіммон зневажливо труснула головою.

— Сподіваюсь, юначе, — мовила вона, — що я не втратила ще решток самоповаги, щоб метлятися в повітрі, як гумова кулька на шнурку! Красно дякую, я стоятиму на власних ногах, — або я не Емі Персіммон! Ой ґвалт, та що ж це діється?. Я не можу йти… я… кудись…. Ой рятуйте!

Бо зненацька міс Персіммон, цілком усупереч власному бажанню, відірвалась від підлоги і перевальцем пішла в повітрі, коливаючись туди-сюди, немов дуже тонке барильце, і ледве втримуючи в руках тацю. Вона мало не плакала від сорому, коли, нарешті, дісталась до столу і поставила на нього чайник із водою.

— Дякую, — спокійно і дуже ввічливо сказала Мері Поппінс.

Після цього міс Персіммон повернулася і почалапала додолу, усе примовляючи собі під ніс:

— Яка ганьба! Щоб оце я, вихована, статечна жінка!.. Мені треба звернутись до лікаря!

Ледве торкнувшись підлоги, вона прожогом кинулася геть з кімнати, заломивши руки.

— Яка ганьба! — ще раз почули вони її стогін, коли вона вже зачинила за собою двері.

— Тепер вона вже не Емі Персіммон, бо не встояла на власних ногах, — прошепотів Майкл до Джейн.

Але містер Перук дивився на Мері Поппінс дивно — нібито й весело, ніби й докірливо.

— Мері, Мері, не треба було тобі, — щоб я так жив! Вона, сердешна, цього не витримав. Та… ой лишенько!.. Як же вона прекумедно чалапала по повітрі! Ой господи, ой сили небесні!

І він разом з Джейн і Майклом підхопилися з-за столу і знов так і покотились по повітрі, аж за боки беручись від сміху на думку про те, яка смішна була міс Персіммон.

— Ой мамочко! Не смішіть мене, я більше не можу, я лусну! — гукав Майкл.

— Ох, ох, ох! — кричала Джейн, ледве переводячи подих, ухопившись руками за серце.

— О боже мій, господи милосердний! — реготав містер Перук, витираючи очі полою піджака, бо ніяк не міг знайти хустинки.

— ЧАС ДОДОМУ! — пролунав раптом голос Мері Поппінс, перекривши регіт, мов голосна сурма.

І враз, в одну мить, Джейн з Майклом і містер Перук опустилися на землю. Гупнули на підлогу усі троє разом, аж луна пішла. Думка про те, що треба Джейн і Майклові йти додому, була їхня перша сумна думка цього дня, і тільки-но вона з'явилася в їхніх головах, як весь смішильний газ одразу вивіявся з них.

Джейн з Майклом, зітхаючи, дивилися, як Мері Поппінс повільно спускається додолу з пальтом і капелюшком Джейн у руках.

Містер Перук і собі зітхнув — глибоко й тяжко.

— Як прикро! — сказав він серйозно. — Дуже сумно, що вам треба йти додому. Для мене це був найвеселіший день. А для вас?