Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Треба, сказати, що адміністрації зоопарку не подобалось, коли доглядачі навчали підопічних тварин усяких штук; ну, хай іще слон — то інша річ, але решту тварин тут держать із освітньою метою, а не для циркових вистав. Тому містер Греггс затримувався у відділі саламандр здебільшого потай, коли там уже нікого не було. А що він був удівець, то ніхто не дивувався, що він так часто сидить на самоті в павільйоні земноводних. У кожної людини є якісь свої вподобання. До того ж у відділі саламандр бувало небагато відвідувачів; то крокодил тішився чималою популярністю, а дні Andrias’a Scheuchzeri минали майже в самотності.

Якось на смерканні, коли павільйони вже зачинялися, директор зоопарку сер Чарлз Віггем обходив деякі відділи, щоб пересвідчитися, чи все там гаразд. Коли він ішов відділом саламандр, у одному басейні захлюпотіло і хтось промовив рипучим голосом:

— Добривечір, сер.

— Добривечір, — сторопіло відповів директор. — Хто там?

— Пробачте, сер, — сказав рипучий голос. — Це не містер Греггс?

— Хто там? — знову спитав директор.

— Енді. Ендрю Шейхцер.

Сер Чарлз підійшов до басейну. Там була тільки саламандра: вона сиділа нерухомо, випроставши тулуб.

— Хто тут говорив?

— Енді, сер, — відповіла саламандра. — А хто ви?

— Віггем, — сторопіло вимовив сер Чарлз.

— Дуже радий, — чемно сказав Andrias. — Як ся маєте?

— Що за чортівня! — загорлав сер Чарлз. — Греггсе! Чуєте, Греггсе!

Саламандра стрепенулась і вмить сховалася під водою. До відділу вбіг засапаний, стривожений містер Томас Греггс.

— Слухаю, сер?

— Греггсе, що це означає? — накинувся на нього сер Чарлз.

— А що сталося, сер? — розгублено промовив містер Греггс.

— Оця саламандра говорить!

— Вибачте мені, сер, — скрушно заблагав містер Греггс. — Не можна так робити, Енді. Я тобі вже тисячу разів казав, щоб ти не докучав людям своїми балачками. Пробачте мені, сер, більше такого не буде.

— Це ви навчили саламандру говорити?

— Вона перша почала, сер, — виправдовувався Греггс.

— Сподіваюся, що більше ви цього не робитимете, Греггсе, — суворо сказав сер Чарлз. — Я за вами пильнуватиму.

Трохи згодом до сера Чарлза Віггема завітав професор Петров, і вони розговорилися про так званий розум тварини, про умовні рефлекси і про те, як широка публіка переоцінює розумові здібності тварин. Професор Петров висловив свої сумніви щодо ельберфельдських коней, які нібито вміли не тільки рахувати, а й підносити до степеня та добувати корінь; адже навіть пересічна людина добувати кореня не вміє, сказав великий учений. Тоді серові Чарлзу пригадалася Греггсова саламандра, що вміла говорити.

— У мене тут є одна саламандра, — почав він нерішуче, — отой славнозвісний Andrias Scheuchzeri; то вона навчилась говорити, як папуга.

— Не може бути, — заперечив професор. — Адже у саламандр прирослий язик.

— А ходімо подивімося, — запропонував сер Чарлз. — Сьогодні прибиральний день, людей там мало.

І вони пішли до павільйону.

Біля входу до відділу саламандр сер Чарлз спинився. Зсередини чути було шоркання мітли й монотонний голос, який повільно читав щось.

— Зачекайте, — шепнув сер Чарлз професорові.

— «Чи є на Марсі люди?» — бубонів монотонний голос. — Читати це?