— Диви, мамо!
Містер Греггс озирнувся, але не побачив нікого: тільки «болотяний чорт» плямкав, сидячи в твані, а ота велика чорна саламандра, отой Андріас, зіпершись передніми лапками на край басейну, крутив тулубом. «Це мені причулося», — подумав містер Греггс і знову замахав віником так, що аж свистіло.
— Диви, саламандра, — знову промовило ззаду.
Містер Греггс рвучко обернувся; на нього дивилася, кліпаючи нижніми повіками, чорна саламандра, отой Андріас.
— Бр-р, яка бридка, — сказала вона несподівано. — Ходімо звідси, любчику.
Містер Греггс аж рота роззявив з подиву.
— Що?
— А вона не кусається? — рипіла саламандра.
— Ти… ти вмієш… говорити? — промимрив містер Греггс, не вірячи своїм вухам.
— Я її боюся, — вимовила саламандра. — Мамо, а що вона їсть?
— Скажи «добридень», — звернувся до неї приголомшений містер Греггс.
Саламандра завихляла тулубом і прорипіла:
— Добридень. Добридень. Добридень. Можна дати їй булочку?
Містер Греггс розгублено застромив руку в кишеню й витяг звідти шматок булки.
— На.
Саламандра взяла булку лапкою й заходилася обкусувати її.
— Диви, саламандра, — вдоволено рохкала вона. — Тату, а чого вона така чорна?
Раптом вона пірнула й вистромила з води саму голову.
— А чого вона в воді? Чого? Фе, яка бридка!
Містер Томас Греггс розгублено почухав потилицю.
«Ага, це вона повторює те, що чує від людей!»
— Скажи «Греггс», — спробував він.
— Скажи «Греггс», — повторила саламандра.
— Містер Томас Греггс.
— Містер Томас Греггс.
— Добридень, сер.
— Добридень, сер. Добридень. Добридень, сер.
Здавалося, саламандра не може наговоритись; але Греггс не міг більше придумати, що їй сказати: містер Томас Греггс не був дуже красномовною людиною.
— Ну, помовч уже, — сказав він. — Ось я впораюся, тоді вчитиму тебе говорити.
— Ну, помовч уже, — пробурчала саламандра. — Добридень, сер. Диви, саламандра. Вчитиму тебе говорити.