Вибрані твори: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чи так усе це було, як каже Акінфов?

— Звісно, було.

— Гаразд; ну, а для чого ти одкручував гайку?

— Га?

— Ти це своє «га» кинь, а відповідай на запитання: Для чого ти одкручував гайку?

— Коли б не потрібна була, не одкручував би, — хрипить Денис, скоса дивлячись на стелю.

— Для чого ж тобі потрібна була ця гайка?

— Гайка б то? Ми з гайок грузила робимо…

— Хто це — ми?

— Ми, люди… Климовські мужики тобто.

— Послухай, братику, не прикидайся ти мені йолопом, а кажи до діла. Нічого тут про грузила брехати!

— Зроду не брехав, а тут брешу… — бурмоче Денис, кліпаючи очима. — Та хіба, ваше благородіє, можна без грузила? Якщо ти живця чи виповзня на гачок насаджуєш, то хіба ж він піде на дно без грузила? Брешу… — усміхається Денис. — На дідька він, живець отой, якщо поверх води плаватиме! Окунь, щука, минь завжди при дні бере, а котра якщо вгорі плаває, то ту хіба тільки шилішпер схопить, та й то рідко… В нашій річці не живе шилішпер… Ця риба простір любить.

— Для чого ти мені про шилішпера розказуєш?

— Га? Таж самі ви питаєте! У нас і пани так ловлять. Найостанніший хлопчисько не буде тобі без грузила ловити. Звичайно, котрий нетямущий, ну, той і без грузила піде ловити. Дурневі закону не писано…

— То ти кажеш, що. ти відкрутив гайку на те, щоб зробити з неї грузило?

— А то нащо? Не в бабки ж гратися?

— Але на грузило ти міг взяти свинець, кулю… цвяшок який-небудь.

— Свинцю на дорозі не знайдеш, купити треба, а цвяшок для грузила непридатний. Кращого за гайку і не знайти… І важка, і діра є.

— Дурнем яким прикидається! Наче вчора народився або з неба впав. Хіба ти не розумієш, дурна голово, до чого призводить те викручування? Якби не дивився сторож, то поїзд міг би зійти з рейок, людей би побило! Ти людей убив би!

— Борони боже, ваше благородіє! Навіщо вбивати? Хіба ми не хрещені чи лиходії які? Слава тобі господи, пане ласкавий, вік свій звікували і не тільки не вбивали, але й у думці такого не було… Спаси і помилуй, царице небесна… Що ви!

— А від чого, по-твоєму, буває, що розбиваються поїзди? Відкрути дві-три гайки, от тобі й розбився поїзд!

Денис усміхається і недовірливо мружить на слідчого очі.

— Ну! Вже скільки років усім селом гайки викручуємо, і милував бог, а тут поїзд розбився… людей повбивав. Якби я рейку взяв або, скажімо, колоду поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то… тьху! гайка!

— Та зрозумій же, гайками прикріплюється рейка до шпал!

— Це ми розуміємо… Ми ж не всі відкручуємо… залишаємо… не без розуму робимо… розуміємо…

Денис позіхає й хрестить рота.

— Минулого року тут зійшов поїзд а рейок, — каже слідчий. — Тепер зрозуміло, чому…

— Як кажете?

— Тепер, кажу, зрозуміло, чому минулого року зійшов поїзд з рейок… Я розумію!

— На те ви й освічені, щоб розуміти, ласкавці наші. Господь знав, кому тяму давав… Ви от і розсудили, як і що, а сторож той-таки мужик, нічого не тямить, хапає тебе за комір та й тягне… Ти розсуди, а тоді й тягни! Сказано — мужик, мужицький і розум… Запишіть також, ваше благородіє, що він мене два рази по зубах ударив і в груди.