Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ходімо, Максиме, я маю до вас одне прохання. Панове, ми лишаємо вас плавати разом на «Варвіку» й на «Меснику».

Вона підвелась, зробила Максимові жартівливо-змовницький знак, і вони вийшли в будуар. Тільки-но ця морганатична пара — вдалий німецький вислів, що не має відповідника у французькій мові — дійшла до дверей, граф перервав свою розмову з Еженом.

— Анастазі! Не йдіть, люба! — гукнув він невдоволено. — Ви ж знаєте, що…

— Зараз! Зараз! — відповіла вона, перебиваючи його. — Мені треба дати Максимові одне доручення.

Графиня швидко вернулась. Усі жінки, змушені підроблятися під вдачу своїх чоловіків, щоб мати змогу чинити по-своєму, чудово знають, до якої межі можна доходити, не втрачаючи дорогоцінної довіри, тому ніколи не перечать чоловікам у життєвих дрібницях, — тож і графиня зрозуміла з тону графа, що лишатись у будуарі не зовсім безпечно. На заваді їй був Ежен. Тому графиня, і виглядом своїм, і жестом виражаючи досаду, очима показала Максимові на студента, і граф де Трай насмішкуватим тоном звернувся до графа де Ресто, його дружини і Ежена:

— Я бачу, у вас справи, — не хочу вам заважати. До побачення. — І швидко вийшов.

— Та лишайтесь, Максиме! — гукнув граф.

— Приходьте обідати, — сказала графиня і, лишивши ще раз графа з Еженом, пішла за Максимом у першу вітальню, де вони пробули досить довго, сподіваючись, що пан де Ресто за цей час випровадить Ежена.

Растіньяк чув, як вони то сміялися, то гомоніли, то змовкали, але хитрий студент вів далі розмову з графом, лестив йому і втягував його в суперечку, щоб дочекатися графині й дізнатися про її стосунки з батьком Горіо. Ця жінка, безумовно закохана в Максима, жінка, що верховодила над своїм чоловіком і була якось зв'язана із старим вермішельником, — видавалася йому втіленням таємниці. Він хотів розгадати цю таємницю, щоб тримати в руках довершену парижанку.

— Анастазі! — знову гукнув граф дружину.

— Ну, мій бідний Максиме, — сказала вона молодикові, — треба скоритися! До вечора!..

— Сподіваюся, Назі, — шепнув він їй на вухо, — що ви накажете більше не приймати цього хлопця — в нього очі загорялися, наче жарини, коли ваш пеньюар розкривався. Він освідчиться вам у коханні, скомпрометує вас, і мені доведеться його вбити.

— Ви збожеволіли, Максиме, — сказала вона. — Ці студентики, навпаки, — чудові громовідводи! Я, звісно, постараюся, щоб граф запідозрив його.

Масим зареготав і пішов; графиня провела його, потім підступила до вікна й стала дивитися, як він сідав у екіпаж, гарячив коня і змахував батогом. Вона вернулася тільки після того, як за ним зачинилася брама.

— Уяви собі, люба, — вигукнув граф, коли вона ввійшла, — маєток, де живе сім'я пана де Растіньяка, лежить недалеко від Вертея, на Шаранті. Брат його діда і мій дід були знайомі.

— Дуже рада, що у вас є спільні знайомі, — неуважно відповіла графиня.

— І їх більше, ніж ви думаєте, — тихо мовив Ежен.

— Як то? — зацікавлено спитала графиня.

— Я тільки-но бачив, — вів далі студент, — як з вашого дому вийшов чоловік, з яким ми сусіди по пансіону, — батько Горіо.

При цьому імені та ще й з додатком «батько», граф, що ворушив у каміні вугілля, кинув щипці в огонь, так наче обпік собі руки, й підвівся.

— Добродію, ви могли б сказати «пан Горіо»! — скрикнув він.

Графиня, помітивши гнів чоловіка, спочатку зблідла, потім почервоніла й видимо збентежилася. Вона відповіла удавано невимушено, силкуючись надати своїм словам природності:

— Важко назвати людину, яку б ми так любили…

Вона не закінчила, глянула на фортепіано і, немовби щось раптом згадавши, спитала:

— Ви любите музику?

— Дуже, — відповів Ежен, почервонівши і розгубившись від невиразного усвідомлення, що зробив якусь страшенну дурницю.

— Ви співаєте? — уривчасто спитала вона, підходячи до фортепіано й швидко пробігаючи по клавіатурі від нижнього до аж до верхнього фа — рррра!

— Ні, пані.

Граф де Ресто походжав по кімнаті.

— Шкода, ви позбавили себе одного з могутніх засобів успіху. «Са-а-го, ca-a-ro, ca-a-a-a-ro, non du-bi-ta-re…»[82] — заспівала графиня.

[82] Любий, любий, немає сумніву… (Іт.).