Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— «Я об'їхав цілий світ…» — іронічно заспівав Вотрен.

В цю хвилину до їдальні ввійшли Горіо, мадмуазель Мішоно та Пуаре, очевидно, приваблені пахощами підливи, що її Сільвія готувала до вчорашньої баранини. Коли семеро пансіонерів, привітавшись, сіли до столу, вибило десяту і на вулиці почулися кроки студента.

— От і добре, пане Ежене, — сказала Сільвія. — Сьогодні ви снідатимете разом з усіма.

Студент привітався з пансіонерами й сів коло батька Горіо.

— Зі мною щойно трапилася дивна пригода, — сказав він, накладаючи собі чимало баранини й відрізуючи скибку хліба — пані Воке, як завжди, зважила ту скибку поглядом.

— Пригода? — перепитав Пуаре.

— А що ж тут дивного, старий шкарбуне? — сказав Вотрен, звертаючись до Пуаре. — Пан Ежен просто створений для пригод.

Мадмуазель Тайфер несміливо зиркнула на молодого студента.

— Розкажіть же нам про вашу пригоду, — попросила пані Воке.

— Вчора я був на балу у своєї родички віконтеси де Босеан, в її розкішному особняку, де кімнати оббито шовком. Вона влаштувала чудовий бал. Я веселився, як король…

— …льок, — швидко додав Вотрен.

— Що ви хочете сказати? — спалахнув Ежен.

— Я кажу корольок, бо королькам живеться куди веселіше, ніж королям.

— Авжеж, авжеж, — закивав головою Пуаре. — Я волів би краще бути цією безтурботною пташкою, аніж королем, бо…

— На балу, — вів далі студент, — я танцював із однією з найвродливіших жінок, із чарівною графинею, найпрекраснішим створінням, яке я тільки бачив. Її волосся було прикрашене персиковим цвітом, біля корсажа теж був пришпилений букет живих, духмяних квітів. Та що там казати! Треба бачити її на власні очі! Змалювати жінку, захоплену танцем, неможливо… Ну так ось, сьогодні о дев'ятій годині я зустрів цю божественну графиню: вона йшла пішком по вулиці Гре. О, як у мене закалатало серце, я подумав, що…

— …що вона йде сюди, — сказав Вотрен, кидаючи на студента проникливий погляд. — То вона, певне, йшла до дядечка Гобсека, лихваря. Зазирніть у серце паризької жінки, і там ви знайдете лихваря швидше, ніж коханця. Вашу графиню звуть Анастазі де Ресто, і живе вона на Гельдерській вулиці.

Почувши це, молодий студент пильно глянув на Вотрена. Батько Горіо рвучко підвів голову й кинув на співрозмовників такий палючий і схвильований погляд, що вразив усіх.

— Крістоф прийшов занадто пізно: вона вже ходила туди! — болісно скрикнув Горіо.

— Я вгадав, — шепнув Вотрен на вухо пані Воке.

Горіо їв машинально, не розбираючи, що він їсть. Ніколи не здавався він таким отупілим і нещасним, як у цю хвилину.

— Який дідько міг назвати вам її ім'я, пане Вотрен? — спитав Ежен.

— Отакої! Адже ж батько Горіо добре знає це ім'я, то чому ж не знати його й мені?

— Пан Горіо? — вигукнув студент.

— Га? — сказав бідолашний старий. — То, кажете, вона вчора була дуже гарна?

— Хто?

— Пані де Ресто.

— Гляньте на старого скнару, — мовила пані Воке до Вотрена, — як у нього загорілися очі.

— Чи це не її він утримує? — шепнула студентові мадмуазель Мішоно.

— О так, вона була на диво гарна, — відказав Ежен, на якого жадібно дивився батько Горіо. — Якби не було самої пані де Босеан, то божественна графиня стала б королевою балу. Чоловіки не відривали від неї очей, я був дванадцятим у її списку, вона танцювала всі контрданси. Інші жінки аж нетямилися із заздрощів. Якщо вчора хтось був щасливий, то це вона. Правду кажуть, що немає нічого прекраснішого, ніж корабель під усіма вітрилами, кінь, що мчить галопом, і жінка, що кружляє в танці.

— Вчора — мов у раю, в палаці герцогині, — сказав Вотрен, — а сьогодні вранці — на найнижчому щаблі недолі, у лихваря: отакі парижанки! Якщо їхні чоловіки не можуть задовольнити їхньої невситимої жадоби розкошів, то вони продаються. Коли ж не вміють продаватися, то ладні здерти шкуру з рідної матері, аби тільки покрасуватись. Одне слово, готові на все! Давня історія!