Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хто ти такий? — зловісним голосом запитав його Плазуй-по-Землі.

Подорожній мовчав, аж поки Хапай-Коровай не запитав удруге, вдаривши його прикладом.

— Я Жак Піно, — відказав той, кинувши погляд на Купйо, — вбогий торговець полотном.

Купйо заперечливо хитнув головою, вважаючи, що цим не порушує своєї обіцянки. Хапай-Коровай зрозумів цей знак і націлився в подорожнього, а Плазуй-по-Землі грізно й рішуче заявив йому:

— Як на злидаря ти надто гладкий. Коли ти змусиш нас іще раз питати твоє справжнє ім'я, то мій друг Хапай-Коровай одним-єдиним пострілом заробить шану й вдячність твоїх спадкоємців. — Він помовчав трохи й додав, — Хто ти?

— Я д'Оржемон із Фужера.

— Ось воно що! — вигукнули разом обидва шуани.

— Я вас не називав, пане д'Оржемон, — сказав Купйо. — Присягаюся Святою Дівою, я чесно вас захищав.

— Якщо ви пан д'Оржемон із Фужера, — глузливо-шанобливо мовив Плазуй-по-Землі,— ми вас і пальцем не зачепимо. Але оскільки з вас ані добрячий шуан, ані справжній синій — хоч ви й купили землі Жювінійського абатства, — то ви маєте сплатити нам відкупного, — вів далі шуан, удаючи, ніби перелічує своїх товаришів, — триста екю по шість франків. Нейтралітет вартий таких грошей.

— Триста екю по шість франків! — хором повторили бідолашний банкір, Хапай-Коровай і Купйо, але кожний з іншою інтонацією.

— Ох, мій ласкавий пане, та я ж банкрут, — сказав д'Оржемон. — Ця клята Республіка оголосила примусову позику в сто мільйонів франків, з мене взяли величезний податок, я сиджу на мілині.

— Скільки ж узяла з тебе твоя Республіка?

— Тисячу екю, мій любий, — жалісливо відповів банкір, сподіваючись на знижку.

— Якщо твоя Республіка здерла з тебе таку силу грошви на примусову позику, то ти тепер сам бачиш, що з нами тобі мати справу вигідніше: наш уряд дешевший. Триста екю — хіба ж це надто дорого за твою шкуру?

— Де ж мені їх узяти?

— В своїй скрині,— відповів Хапай-Коровай, — та гляди, щоб екю не були обчухрані, а то ми тобі обчухраємо на вогні нігті.

— Де я маю вам їх сплатити?

— Твій фужерський будинок за містом недалеко від ферми Жібарі, там живе мій двоюрідний брат Налий-Кухоль, або ж Великий Сібо; передай йому гроші.

— Але це не за правилами! — вигукнув д'Оржемон.

— А що нам до того? — відказав Плазуй-по-Землі.— Пам'ятай, коли за два тижні не віднесеш грошей до Налий-Кухля, то ми відвідаємо тебе й швиденько вилікуємо від подагри, якщо в тебе хворі ноги. А ти, Купйо, — додав він; звертаючись до візничого, — будеш тепер зватися Вези-Добро.

І обидва шуани подалися геть. Подорожній знову сів у карету, і візничий, хльоскаючи батогом, погнав коней до Фужера.

— Якби у вас була зброя, — сказав Купйо, — ми змогли 6 себе краще оборонити.

— Ото йолоп! В мене тут десять тисяч франків, — мовив д'Оржемон, показуючи на свої грубі черевики. — Хіба ж можна захищатися, маючи при собі такі гроші!

Вези-Добро почухав за вухом і обернувся назад, але його нові товариші вже зникли.

Юло зі своїми солдатами зупинились в Ерне, щоб завезти поранених до міського шпиталю; потім республіканський загін без усякої халепи дістався до Маєнни. Наступного дня підтвердилися командирові сумніви щодо поштового диліжанса — городяни ще вранці дізналися, що його пограбовано. За кілька днів представники влади відрядили до Маєнни чималий загін новобранців-патріотів, щоб Юло зміг поповнити свою півбригаду. Невдовзі надійшли невтішні чутки: заколот знову спалахнув у тих місцях, що їх під час останньої війни шуани й вандейці зробили головними його осередками. В Бретані роялісти захопили Понторсон, щоб відкрити собі шлях до моря. Вони здобули також містечко Сен-Джемс, що лежить між Понторсоном і Фужером, очевидно збираючись перетворити його тимчасово на свій плацдарм — центр військових складів чи воєнних операцій. Звідти вони могли вільно сполучатися з Нормандією і Морбіганом. Роялістські ватажки нижчих чинів їздили по цих трьох провінціях, намагаючись підбурити прихильників монархії і домогтися об'єднаних дій. Звістки про ці інтриги збігалися з тими, що надходили з Вандеї, де всю країну баламутили такі самі підступні дії чотирьох відомих роялістських проводирів: абата Верналя, графа де Фонтена, Шатійона і Сюзанне. Говорили, що шевальє де Валуа, маркіз д'Егріньйон і пани Труавіль стали їхніми спільниками в департаменті Орн. Керівником усіх широко задуманих операцій, що поволі, але грізно розгорталися, був Молодець — таке прізвисько шуани дали маркізові де Монторану відтоді, як він зійшов на французький берег. Відомості, що їх надіслав Юло міністрові, були правильні. Верховну владу цього присланого з-за кордону ватажка було відразу ж визнано. Маркіз здобув великий вплив серед шуанів, він навіть домігся від них усвідомлення справжньої мети війни й переконав, що їхні злочинства плямують розпочату ними благородну справу. Смілива вдача, мужність, хист і витримка молодого аристократа збудили надії ворогів Республіки і так роздмухали похмурий запал у цих краях, що й найбайдужіші брали тепер участь у готуванні подій, вирішальних для поваленої монархії. Юло не діставав відповіді на свої численні запити й реляції. Ця дивна мовчанка свідчила, безперечно, про нову кризу революції.

— А може, там, в уряді, таке саме становище, як і в скарбниці, — казав старий командир до своїх друзів, — і всі наші рапорти — пустий звук?

Але незабаром розповсюдилися звістки про несподіване повернення генерала Бонапарта і про події 18 брюмера. Командири військових частин у Західній Франції зрозуміли тоді, чому мовчали міністри. Та це тільки посилювало нетерпляче бажання офіцерів позбутися важкої відповідальності, і вони з цікавістю чекали, яких заходів уживе новий уряд. Довідавшись, що генерал Бонапарт став першим консулом Республіки, військові дуже зраділи: вперше вони побачили одного із своїх біля державного керма. Франція, створивши собі кумира з молодого генерала, стрепенулася від надії. Енергія нації відродилася. Столиця, втомлена від своєї похмурої нудьги, поринула в розваги й святкування, яких так давно вже не бачила. Перші заходи консула не пригасили сподівань і не сполохали Свободи. Перший консул оголосив звернення до жителів Західної Франції. Ці красномовні відозви до народу, так би мовити, винайдені Бонапартом, справили в ті часи патріотизму й чудес надзвичайне враження. Голос його пролунав у світі, наче голос пророка, бо кожну його відозву підтверджувала перемога.

«Французи!

Нечестива війна вдруге охопила західні департаменти.

Заколот підняли зрадники — англійські запроданці або розбійники, що шукають у громадянських чварах лише власної вигоди й безкарності своїх злочинів.