Таких людей уряд не повинен ані милувати, ані доводити їм свої принципи.
Але є громадяни, дорогі своїй батьківщині, заколотники тільки підступно збили їх зі шляху; цих громадян треба просвітити й відкрити їм істину.
Були проголошені й застосовані несправедливі закони; громадян стурбували свавільні дії, що порушували їхню безпеку й свободу совісті; повсюди багатьох громадян тяжко скривдили тим, що безпідставно внесли їх до списків емігрантів; отже, основні засади суспільного ладу було порушено.
Консули оголошують, що свободу віровизнання, гарантовану конституцією, забезпечить закон від 11 преріаля[31] III року, за яким громадянам надається право користуватися будівлями, призначеними для відправлення релігійних культів.
Уряд простить і помилує всіх, хто розкаявся, прощення буде повне й беззастережне; але він каратиме тих, хто наважиться після цієї відозви повстати проти верховної влади нації».
— Ну що ж, — казав Юло, коли було прилюдно прочитано консульську декларацію, — Хіба це не по-батьківському? Однак ви побачите, жодний розбійник-рояліст не зречеться своїх переконань.
Командир мав рацію. Відозва сприяла лише тому, що кожний утвердився в своїх поглядах. За кілька днів Юло і його офіцери дістали підкріплення. Новий військовий міністр повідомляв, що до них прибуде генерал Брюн, призначений командувачем військами Західної Франції. Юло, який мав славу досвідченого офіцера, тимчасово призначили командувати військами в Орнському і Маєннському департаментах. Невдовзі не знана досі діяльність закрутила всі колеса урядової машини. Циркуляр військового міністра й міністра поліції сповіщав: військовим командирам наказано вжити надзвичайних заходів для придушення заколоту в самому його зародку. Але шуани й вандейці вже скористалися з тимчасової бездіяльності Республіки, збурили села й цілком заволоділи ними. Тому з'явилася нова консульська відозва. Цього разу генерал Бонапарт звертався до армії.
«Солдати!
На заході Франції залишилися самі розбійники, емігранти й англійські найманці.
В нашій армії понад шістдесят тисяч сміливців. Сподіваюсь почути незабаром, що ватажки заколотників загинули. Славу здобути важко; якби можна було уславитися, не виходячи з штаб-квартири в великих містах, хто б не вкрив себе лаврами?
Солдати, хоч би який ранг ви мали в армії, всіх вас чекає вдячність нації. Щоб бути її гідними, треба нехтувати негодою, морозом, снігом, лютим нічним холодом; захоплювати зненацька ворогів на світанку, знищувати негідників, що ганьблять ім'я «француз».
Ведіть війну швидко й рішуче; будьте невблаганні до злочинців, але додержуйте суворої дисципліни.
Національні гвардійці, з'єднайте ваші зусилля з зусиллями лінійних військ.
Якщо виявляться між вами прихильники заколотників, арештуйте їх! Хай ніде вони не сховаються від солдатів, що їх переслідуватимуть скрізь, а коли знайдуться зрадники, які наважаться дати їм притулок і захищати їх, то хай вони гинуть разом із заколотниками!»
— Бач, який розумник! — вигукнув Юло. — Точнісінько як в Італійській армії: сам дзвонить до обідні й сам її править. А говорить знаменито!
— Так, але говорить він один і лише від свого імені, — зауважив Жерар: його вже почали непокоїти наслідки 18 брюмера.
— Ох, свята душе! — вигукнув Мерль. — То що з того? Адже він людина військова.
За кілька кроків від них біля наліпленої на мурі відозви юрмилися солдати. Та оскільки жоден із них не вмів читати, то вони тільки розглядали її — хто безтурботно, хто зацікавлено, а двоє-троє шукали серед перехожих вченої на вигляд людини.
— Глянь-но, Серцевідцю, що воно там за папірець, — насмішкувато мовив Прудконогий до товариша.
— Неважко здогадатися, — відповів Серцевідець.
По цих словах усі глянули на обох приятелів, завжди готових зіграти роль дотепників.
— Диви-но сюди, — вів далі Серцевідець, показуючи на неоковирну віньєтку вгорі відозви, де циркуль нещодавно замінив нівелір 1793 року. — Це означає, що наш брат піхотинці повинні бути витривалі в походах. Тут намальовано розкритий циркуль. Це емблема.
— Ти, хлопче, краще не вдавай із себе вченого. Це зветься проблема. Я раніше служив в артилерії,— сказав Прудконогий, — так наші офіцери на цих проблемах зуби з'їли.
— Це емблема.
— Ні, проблема.
— Биймося об заклад!
— На що?
— На твою німецьку люльку!
— Згода!
— Дозвольте запитати, громадянине майоре: адже це емблема, а не проблема? — звернувся Серцевідець до Жерара, що, замислений, ішов слідом за Юло й Мерлем.
[31] Преріаль — дев'ятий місяць французького республіканського календаря, остання декада травня й перша та друга декади червня.