Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чи не здається вам, — сказав Ежен, — що пані де Босеан не хоче бачити на балу барона де Нусінгена?

— Так, — сказала баронеса, повертаючи Еженові листа. — Ці жінки вміють бути нечемними. Все одно я поїду. Там має бути моя сестра, я знаю, що вона готує собі чарівний туалет. Ежене, — мовила вона тихо, — сестра поїде туди, щоб розвіяти жахливі підозріння. Ви не знаєте, які ходять чутки про неї? Нусінген сьогодні вранці сказав мені, що вчора в клубі одверто говорили про це. Боже мій, від чого залежить честь жінки й родини! Я відчула себе ображеною за мою бідну сестру. Кажуть, що пан де Трай підписав векселі на сто тисяч франків, майже всі вони прострочені, і йому загрожує суд. Під тиском цих обставин моя сестра нібито продала якомусь євреєві діаманти — оті чудові діаманти, які ви, мабуть, бачили у неї; вони дісталися їй у спадщину від матері графа де Ресто. Тепер я розумію, нащо Анастазі замовила собі гаптовану золотом сукню; вона хоче привернути до себе загальну увагу у пані де Босеан, з'явившись у всій пишності і в цих діамантах. Але я не хочу осоромитися перед нею. Вона завжди намагалася мене затьмарити. Вона ніколи не була доброю до мене, хоч я робила їй стільки послуг, завжди давала гроші, коли вона попадала у скруту. Та годі про світське життя, я сьогодні хочу бути щаслива.

Тільки о першій годині ночі Растіньяк покинув пані де Нусінген, яка, даруючи йому на прощання поцілунки, що обіцяли чимало радощів у майбутньому, сказала з сумним виглядом:

— Я така боязка, така марновірна, назвіть мої передчуття як хочете, але я тремчу від думки, що мені доведеться заплатити за своє щастя якоюсь жахливою катастрофою.

— Дитина! — сказав Ежен.

— Так, сьогодні дитина — я, — відповіла вона, сміючись.

Ежен повернувся в «Дім Воке», твердо вирішивши, що завтра переїде на нову квартиру; дорогою він снував ті чарівні мрії, яким віддаються юнаки, ще відчуваючи на своїх устах смак щастя.

— Ну що? — спитав Горіо, коли Растіньяк проходив повз його двері.

— Завтра я вам усе розповім, — сказав Ежен.

— Усе? Правда? — скрикнув старий. — Лягайте спати. Завтра ми почнемо щасливе життя.

Наступного дня Горіо і Растіньяк чекали тільки появи носіїв, щоб покинути пансіон, коли раптом, десь опівдні, на вулиці Святої Женев'єви пролунав гуркіт екіпажа і стих біля дверей пансіону. З карети вийшла пані де Нусінген і спитала, чи батько її ще в пансіоні. Почувши від Сільвії, що Горіо тут, вона поквапливо піднялася сходами. Ежен був у своїй кімнаті, чого не знав його сусід. За сніданком Растіньяк попросив Горіо перевезти і його речі, умовившись зустрітися з ним о четвертій годині на вулиці д'Артуа. Та поки старий ходив по носіїв, Ежен, збігавши на перекличку в Школу правознавства, непомітно повернувся до пансіону. Він мав намір розрахуватися з пані Воке, бо не хотів доручати цього Горіо, який у пориві фанатичної любові став би, звичайно, розплачуватись і за нього. Хазяйки не було вдома. Ежен піднявся в свою кімнату глянути, чи не забув чого, і був дуже радий, що йому спало на думку це зробити, бо в шухляді стола знайшов вексель, який колись дав Вотренові; цей вексель він недбало кинув у шухляду в день сплати боргу. Камін не горів, і він хотів був подерти вексель на дрібні клаптики, коли нараз почув Дельфінин голос; він спинився і почав прислухатися, гадаючи, що в неї не повинно бути від нього ніяких таємниць. Перші ж слова так зацікавили його, що він став слухати розмову батька з дочкою.

— Ах, тату, — сказала вона, — дав би Господь, щоб ваша думка зажадати звіту від чоловіка про моє майно не запізнилась і щоб вона запобігла моєму розоренню. Тут можна говорити вільно?

— Так, у домі нема нікого, — сказав батько Горіо тремтячим голосом.

— Що з вами, тату? — спитала пані де Нусінген.

— Ти мене ніби сокирою по голові вдарила. Хай тобі Бог простить, дитино моя! Ти не знаєш, як я тебе люблю; якби знала, то не приголомшувала б мене такими речами, особливо коли ще не все пропало. Що ж трапилося, що ти приїхала сюди, коли за кілька хвилин ми мали зустрітися на вулиці д'Артуа?

— Ах, тату, хіба можна опанувати себе в хвилину катастрофи? Я божеволію! Ваш повірений попередив, що нам загрожує розорення. Нам стане в пригоді ваш колишній комерційний досвід, і я оце приїхала, щоб ухопитися за вас, як потопаючий хапається за соломинку. Коли пан Дервіль побачив, що Нусінген викручується, він пригрозив йому судом і сказав, що швидко доб'ється постанови голови суду. Сьогодні вранці Нусінген прийшов до мене спитати, чи хочу я розорити і себе, і його? Я відповіла йому, що зовсім не розуміюся на таких справах, що в мене є капітал, що я хочу розпоряджатися своїми грішми і що в усій цій плутанині нехай розбирається мій повірений, а я тут нічогісінько не тямлю і неспроможна щось збагнути. Адже так ви радили мені казати?

— Так, — відповів батько Горіо.

— І ось, — вела далі Дельфіна, — він ознайомив мене із своїми справами. Він вклав усі гроші, свої і мої, в недавно засноване підприємство, і для цього довелося внести великі суми за кордоном. Якщо я вимагатиму виділити мій посаг, то йому доведеться оголосити себе банкрутом; коли ж я згоджуся почекати рік, то він присягається честю повернути мені подвоєний чи потроєний капітал, бо вклав мої гроші в земельні операції, і тоді я стану власницею всього свого майна. Любий тату, він був щирий, він налякав мене. Він просив пробачити йому його поведінку, дав мені повну волю, дозволив жити, як я хочу, при умові, що він зможе повновладно порядкувати справами від мого імені. Щоб довести свою щирість, він обіцяв запрошувати Дервіля кожного разу, коли я забажаю перевірити, чи правильно складені документи, які стверджуватимуть мої права власності. Одне слово, він віддав себе в мої руки, зв'язавши непорушними обіцянками. Він просив мене ще два роки вести домашнє господарство, благав не витрачати на мої потреби більше, ніж він мені виділяє. Довів мені, мовляв, усе, що він зможе зробити, це вдавати, ніби все гаразд, казав, що він покинув свою балерину й надалі повинен дотримуватися — тільки таємно — найсуворішої економії, щоб довести до кінця початі операції, не підірвавши свого кредиту. Я була з ним сувора, нічому не вірила, змушуючи його висловити все до кінця; він показав мені свої книги і зрештою розплакався. Ніколи я не бачила чоловіка в такому стані. Він утратив тяму, говорив про самогубство. Мені стало його жаль.

— І ти віриш усім цим побрехенькам! — скрикнув батько Горіо. — Це комедіант! Мені доводилось мати справу з німцями: вони майже всі чесні, сумлінні, проте коли під маскою щирості й добродушності починають крутити й шахраювати, то перевершать хоч би кого. Твій чоловік обдурює тебе. Йому сутужно, от він і прикидається мертвим. Він хоче порядкувати від твого імені ще вільніше, ніж від свого. Нусінген хоче скористатися з цієї нагоди, щоб убезпечити себе на випадок невдачі в своїх махінаціях. Він лукавий і підступний, це негідник. Ні, ні, я не ляжу в могилу, залишивши своїх дочок без жодного су. Я ще трохи розуміюся на комерції! Він каже, що вклав капітали в підприємство. Добре, виходить, його участь у цьому підприємстві виражена в цінних паперах, розписках, договорах, — хай він покаже тобі їх і розрахується з тобою. Ми виберемо найнадійніші справи, в які, не ризикуючи, можна вкласти гроші, і одержимо документи, що на підставі самостійного володіння майном стверджують права Дельфіни Горіо, дружини барона де Нусінгена. Що, він має нас за дурнів? Невже він думає, що я можу прожити хоч два дні, знаючи, що ти лишилася без грошей, без шматка хліба? Ні на один день, ні на одну ніч, ні на годину я з цим не примирюся. Коли б це була правда, я б не пережив цього. Я працював сорок років, носив мішки, проливав піт, терпів злидні заради вас, моїх ангелів, що робили мені легкою всяку працю, всякий тягар, а тепер моє життя, моє багатство піде за вітром? Та я б помер від люті, якби це сталося. Присягаюся усім, що тільки є святого на землі і на небі — ми його виведемо на чисту воду, перевіримо книги, касу, всі справи! Я не спатиму, не відпочиватиму, не їстиму, поки не дізнаюся, що твоє майно цілісіньке! Дякувати Богу, ви володієте майном кожне окремо, в тебе за повіреного Дервіль, людина, на щастя, чесна. Богом клянуся, або твій мільйон залишиться в тебе і ти матимеш п'ятдесят тисяч річного прибутку до кінця своїх днів, або я зніму таку бучу в Парижі, що… Та я звернуся до обох палат, якщо трибунали нас покривдять. Знати, що ти спокійна й живеш у достатку, — ця думка полегшувала мої страждання і заспокоювала моє горе. Гроші — це життя. Гроші — це все. Та що він верзе, цей ельзаський чурбак! Дельфіно, не поступайся ані ліаром цій гладкій тварюці, яка посадила тебе на ланцюг і зробила нещасною. Якщо ти йому потрібна, ми його добре скрутимо й примусимо йти, куди нам треба. Боже мій, у мене голова палає, щось пече в черепі! Моя Дельфіна — злидарка! О моя Фіфіно! Хай йому чорт, де мої рукавички? Ну, ходімо, я хочу негайно побачити книги, справи, касу, кореспонденцію — все! Я не заспокоюся, поки не знатиму, що твоє майно в безпеці, поки не побачу цього на власні очі.

— Тату, любий! Дійте обережно! Якщо ви у цій справі вдастеся до найменшої мстивості, якщо виявите ворожі наміри, то я пропала. Він знає вас і вважає за цілком природне, що я під вашим впливом дбаю про своє майно. Але клянуся вам — він держить його в своїх руках і не захоче випустити. Цей негідник може втекти, забравши всі гроші, і лишити нас без нічого. Він чудово розуміє, що я не захочу, переслідуючи його, неславити своє ім'я. Він і сильний і воднораз слабкий. Я все добре обміркувала. Як доведем його до крайнощів, він пустить мене в старці.

— Значить, він шахрай?

— Так, батьку, — заплакала вона і впала на стілець. — Я не хотіла вам у цьому признаватися, не хотіла завдавати вам горя, що ви мене видали за таку людину! Його таємне життя, його думки, душа і тіло — все пасує одне до одного. Це жахливо: я ненавиджу і зневажаю його! Так, я не можу поважати цього негідника після того, що він мені розповів. У людини, здатної на такі фінансові махінації, немає й крихти совісті, і я боюся саме того, що ясно прочитала в його душі. Він, мій чоловік, запропонував мені волю, — розумієте, що це означає? — якщо я згоджуся бути в разі катастрофи знаряддям у його руках, тобто стати підставною особою в його шахрайстві.

— Але проти цього є закони! Для таких зятів є Гревська площа! — скрикнув батько Горіо. — Якщо не буде ката, я сам одрубаю йому голову.

— Ні, тату, на нього нема законів. Слухайте! Ось що, без усяких словесних прикрас, він сказав: «Або все загине, і ви не матимете й ліара, втратите все, бо в спільники мені брати нікого, крім вас; або ви дасте мені змогу довести до кінця мою справу». Ясно? Я йому ще потрібна. Він покладається на мою жіночу чесність, він знає, що я не схочу його майна і задовольнюся своїм. Під загрозою розорення я мушу погодитися на шахрайське, злодійське спілкування. Він купує моє сумління і платить за нього тим, що дозволяє мені скільки завгодно бути жінкою Ежена: «Я дозволяю тобі грішити, не заважай і мені робити злочини, розоряючи бідняків!» Хіба не ясно сказано? А знаєте, що він називає «комерційними операціями»? Він купує на своє ім'я пустирі і через підставних осіб забудовує їх. Ці люди складають з різними підрядчиками угоди на будівництво, видають їм довгострокові векселі, а самі заставляють за невелику суму будинки моєму чоловікові. Таким чином він стає власником будинків, а підставні особи обдурюють підрядчиків, оголошуючи себе банкрутами. Банкірський дім Нусінгена існує для того, щоб замилювати очі нещасним будівникам. Я це зрозуміла. Зрозуміла й інше: Нусінген, аби довести, в разі потреби, виплату величезних сум, перевів капітали в Амстердам, Лондон, Неаполь, Відень. Хіба ми зможемо накласти на них арешт?

Ежен почув глухий звук — батько Горіо, мабуть, упав на коліна.

— Боже мій, чим я прогнівив тебе? Дочка моя віддана на волю негідника, він, якщо схоче, вимагатиме від неї всього. Прости мені, доню! — скрикнув старий.

— Так, якщо я в безодні, то, може, ви й завинили в тому, — сказала Дельфіна. — Ми такі нерозумні, коли одружуємось. Хіба ми знаємо людей, справи, світ, звичаї? Батьки повинні думати за нас. Любий тату, я ні за що не дорікаю вам, даруйте мені ці слова. Я сама в усьому винна. Ні, не плачте, — сказала вона, цілуючи батька в чоло.

— І ти не плач, Дельфіно. Дай мені твої оченята, я обсушу їх поцілунками. Почекай! Я ще наведу лад у своїй голові, я розплутаю той клубок спекуляцій, що його накрутив твій чоловік.

— Ні, дозвольте діяти мені самій, я зумію з ним упоратися. Він любить мене, от я й скористаюся зі своєї влади, щоб примусити його негайно купити для мене якесь нерухоме майно. Я, мабуть, примушу його перевести на моє ім'я ельзаський маєток Нусінгенів, яким він дуже дорожить. Приходьте завтра подивитися його книги, справи, бо пан Дервіль на комерції розуміється кепсько. А втім, узавтра не приходьте. Я не хочу псувати собі крові. Післязавтра у пані де Босеан бал, і я повинна подбати про себе, щоб бути гарною, свіжою й не осоромити любого Ежена, Ходімо ж подивимося його кімнату.

В цю хвилину на вулиці Святої Женев'єви спинилася карета, і на сходах почувся голос пані де Ресто, що питала в Сільвії: