— Слухайте, голубонько, красуне моя, ви ж не хочете, щоб мій дім загинув, га? Ви бачите, до якої крайності мене доводять ці панове. Ідіть собі на сьогоднішній вечір у свою кімнату.
— Ні, ні! — закричали пансіонери. — Ми хочемо, щоб вона забиралася геть, і то негайно!
— Але ж бідолашна панночка ще не обідала, — жалібно сказав Пуаре.
— Хай іде обідати, куди хоче, — почулося кілька голосів.
— Вигнати шпигунку!
— Геть шпигунів!
— Панове, — скрикнув Пуаре, раптом набравшись відваги, якої кохання надає навіть баранам, — поважайте особу слабої статі.
— Шпигуни не мають статі, — заперечив художник.
— Дивна статерама!
— Кбісураму!
— Панове, це нечемно! Коли людей випроваджують, то додержуються правил пристойності. Ми заплатили, ми лишаємось, — заявив Пуаре, надіваючи кашкета і сідаючи на стілець поруч із мадмуазель Мішоно, яку й досі умовляла пані Воке.
— Ах ти джиґуне! — пожартував художник. — От джиґунець!
— Гаразд, коли не підете ви, то підемо ми, — сказав Б'яншон.
І пансіонери гуртом рушили до вітальні.
— Мадмуазель, що ви робите? — скрикнула пані Воке. — Я ж розорюсь. Вам не можна лишатися, вони силою спровадять вас!
Мадмуазель Мішоно підвелась.
— Вона піде!
— Не піде!
— Піде!
— Не піде!
Вигуки, що лунали один за одним, та ворожі зауваження на її адресу примусили мадмуазель Мішоно вийти з кімнати після того, як вона потихеньку про щось умовилася з пані Воке.
— Я переїду до пані Бюно, — сказала вона грізно.
— Їдьте куди завгодно, мадмуазель;— сказала пані Воке, жорстоко ображена вибором пансіону, який конкурував із «Домом Воке» і тому був їй ненависний. — Ідіть до Бюно, матимете вино, від якого затанцює коза, і споживатимете страви з харчівні.
Пансіонери мовчки вишикувались у два ряди. Пуаре так ніжно дивився на мадмуазель Мішоно і так наївно вагався, не знаючи, чи йти йому за нею, чи лишатися, що пансіонери, зрадівши з того, що вона покидає дім, почали сміятися.
— Киць, киць, киць, Пуаре! — крикнув йому художник. — Ну ж бо, плиг!
Чиновник із музею комічно заспівав перші рядки відомого романсу:
— Та йдіть уже, вам же до смерті хочеться! Trahit sua quemque voluptas[128], — сказав Б'яншон.
— «Кожен біжить за своєю подругою» — такий вільний переклад цих слів Вергілія, — додав репетитор.
Мадмуазель Мішоно глянула на Пуаре і зробила рух, немов бажала спертися на його руку; не в силі встояти проти цього заклику, Пуаре підійшов і подав їй руку. Залунали оплески, вибухнув сміх:
— Браво, Пуаре!
[128] Кожного вабить його пристрасть (латин.).