Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона взяла його руку і поклала собі на серце в чарівному пориві вдячності.

— Завдяки вам я знов стала вільною й веселою. Я жила досі, мов у залізних лабетах. Тепер я житиму просто, нічого не витрачатиму на себе. Я ж вам подобатимусь така, як я є, правда, друже мій? Лишіть це в себе, — сказала вона, взявши собі тільки шість банкнотів. — Правду кажучи, я вам винна три тисячі, бо вважаю, що ми грали пополам.

Ежен відмовлявся, як соромлива дівчина. Але баронеса наполягала:

— Я вбачатиму в вас ворога, якщо ви не будете моїм співучасником.

Він узяв гроші і сказав:

— Це буде запасний капітал на випадок програшу.

— Ось чого я боялась! — вигукнула вона, збліднувши. — Коли хочете зберегти добрі стосунки зі мною, заприсягніться, що ніколи більше не гратимете. Боже милосердний! Щоб я вас зіпсувала? Я вмерла б із горя!

Вони приїхали до неї. Разюча суперечність між розкошами і злиднями приголомшила студента, і він немов знову почув зловісні слова Вотрена.

— Сідайте тут, — запросила баронеса, входячи у свою кімнату й показуючи на козетку біля каміну. — Я маю написати листа. Допоможіть мені порадою.

— Не пишіть, — сказав Ежен, — покладіть банкноти в конверт, зазначте адресу і пошліть з вашою покоївкою.

— Та ви ж просто чудо, а не юнак! — скрикнула баронеса. — От що значить добре виховання! Ви справжній Босеан, — додала вона, всміхаючись.

«Чарівна жінка», — подумав Ежен, усе більше закохуючись. Він озирав кімнату, де на всьому лежала печать любострасної елегантності, немов у багатої куртизанки.

— Вам подобається тут? — спитала Дельфіна і подзвонила покоївці. — Терезо, віднесіть оце самі панові де Марсе і передайте йому в руки. Якщо його не буде вдома, принесіть листа назад.

Виходячи, Тереза кинула лукавий погляд на Ежена. Обід було подано. Растіньяк запропонував руку пані де Нусінген, і вони пройшли в чарівну їдальню, де він побачив стіл, сервірований так само розкішно, як і в його кузини.

— В дні нашого абонементу в Італійській опері ви будете завжди в нас обідати і проводжати мене.

— Але якщо це триватиме довго, я можу звикнути до такого солодкого життя, а я ж тільки бідний студент і мушу дбати про свою майбутню долю.

— Вона сама про себе подбає, — сказала Дельфіна, сміючись. — Бачите, як добре все влаштовується: я й не думала, що буду така щаслива.

Жінкам властиво доводити неможливе з допомогою можливого і заперечувати факти, посилаючись на передчуття.

Коли пані де Нусінген і Растіньяк входили в ложу, баронеса сяяла радістю та вдоволенням, і це робило її такою гарною, що ніхто не міг утриматися від пліток, готових завжди підтримати будь-яку вигадку і звинувати жінку в розпусті, користуючись із того, що вона не має змоги захистити себе. Той, хто знає Париж, не вірить нічому, про що говорять вголос; а про те, що там справді відбувається, всі мовчать. Ежен тримав руку баронеси в своїй руці, і вони розмовляли між собою без слів, тільки потиском рук, ніжним чи сильним, залежно від тих почуттів, які їм навіювала музика. Для них це був п'янкий вечір. Вони вийшли разом, і пані де Нусінген довезла Ежена до Нового мосту; всю дорогу він марно благав у неї хоч одного такого палкого поцілунку, яким вона винагородила його коло Пале-Роялю. Ежен дорікав їй за цю непослідовність.

— То була вдячність за несподіваний вияв відданості, — відповіла вона. — Тепер це означало б щось пообіцяти.

— А ви не хочете мені нічого пообіцяти, невдячна!

Він розсердився. Примхливим рухом, що так захоплює коханців, вона простягла йому руку для поцілунку; та Ежен узяв її удавано неохоче, і це зачарувало баронесу.

— До понеділка, на балу, — промовила вона.

Ідучи додому при місячному світлі, Ежен снував серйозні думи. Він був і щасливий і невдоволений. Щасливий з любовної пригоди, що сповняла його надією оволодіти незабаром однією з найвродливіших і найелегантніших парижанок — метою його бажань; невдоволений через те, що зазнали краху його плани розбагатіти. Тепер він відчув справжній смисл тих непевних думок, які роїлися в його голові позавчора. Невдача завжди виявляє перед нами силу наших бажань. Що глибше Ежен поринав у паризьке життя, то менше йому хотілося лишатися незнаним і бідним. Він бгав у кишені тисячофранковий банкнот, вигадуючи безліч хитромудрих доказів того, що має право його привласнити. Нарешті він дістався на вулицю Святої Женев'єви; зійшовши сходами нагору, він помітив світло. Батько Горіо залишив свої двері відчинені і не гасив свічки, щоб студент «не забув зайти до нього й погомоніти про дочку», як він казав. Ежен не приховав нічого.

— Що! — скрикнув батько Горіо, охоплений ревнивим відчаєм. — Вони думають, що я вже зовсім зубожів? Але в мене ще є тисяча триста ліврів ренти! Боже мій! Чого ж ця бідолашна дитина не прийшла до мене? Я б продав свої папери, і ми все сплатили б з цього капіталу, а на решту грошей я б купив собі довічну ренту. Чому ви, любий мій сусіде, не розповіли мені про її скруту? Як ви наважились грати й ризикувати її жалюгідними ста франками? Просто серце розривається! А які зяті! О, якби я тільки міг, я задушив би їх! Боже милий! Плакати через це! Вона справді плакала?

— Уткнувшись у мій жилет, — сказав Ежен.

— О, дайте мені його, — попросив старий Горіо. — На ньому сльози моєї дочки, моєї любої Дельфіни; а в дитинстві вона ніколи не плакала. Не носіть його, подаруйте мені, я куплю вам інший. За шлюбним контрактом вона має право користуватися своїм статком. Ах, я завтра ж піду до адвоката Дервіля. Я зажадаю, щоб її гроші було покладено в банк. Я знаю закони, я старий вовк і ще покажу свої зуби.

— Ось, візьміть, батьку, тисячу франків, які вона дала мені з нашого виграшу. Бережіть їх для неї в моєму жилеті.

Горіо глянув на Ежена, взяв його руку і зронив на неї сльозу.

— Вам пощастить у житті, — сказав старий. — Повірте, Бог справедливий. Я знаю, що таке чесність, і можу вас запевнити: таких людей, як ви, небагато. Будьте ж і ви моєю любою дитиною! Ну, йдіть, лягайте спати. Ви можете спати, поки ще не стали батьком. Вона плакала! А я? Я спокійнісінько їв, як тварина, в той час, коли вона страждала! І це я, що продав би отця, і сина і святого духа, аби тільки в жодної з моїх дочок не впала і сльозинка.