Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Миле дитятко! Так, так, вона мене дуже любить. Але не вірте тому, що вона казала про Анастазі. Бачите, сестри ревнують мене одна до одної. Це ще один доказ їхніх ніжних почуттів. Пані де Ресто також щиро любить мене. Я це знаю. Батько завжди бачить наскрізь серця своїх дітей, він знає їхні наміри так само, як Бог — наші. Вони обидві мене люблять. О, якби мені трапилися ще й зяті добрі, я був би зовсім щасливий! На цьому світі, звісно, повного щастя нема. О, коли б я жив із ними! Серце радісно забилося б у мене в грудях від самого їхнього голосу, від свідомості, що вони тут, біля мене, що можна бачити, коли вони йдуть і коли повертаються, як то бувало, поки ми жили разом. А чи гарно вони були вбрані?

— Так, — відповів Ежен. — Але скажіть, пане Горіо, чому ви живете в цій конурі, маючи таких багатих дочок?

— Ото ще! — сказав він удавано байдуже. — Навіщо мені краще житло? Я не можу вам цього пояснити як слід, бо не вмію й двох слів зв'язати. Все в мене отут, — додав він, ударивши себе в груди. — Моє життя в моїх дочках. Якщо їм весело, якщо вони щасливі, гарно вбрані, ходять по килимах, то хіба не однаково, який на мені одяг і де я сплю? Їм тепло — то й мені не холодно, вони сміються — то й я не нудьгую. В мене нема іншого клопоту, крім їхніх прикрощів. Коли ви станете батьком, коли почуєте лепетання своїх дітей і подумаєте: «Я їх породив», коли відчуєте, що ці маленькі істоти — кров від крові вашої, найкраще що в ній є, — це ж і справді так! — то вам здаватиметься, мовби ви приросли до їхнього тіла, мовби й ви рухаєтеся, коли вони ходять. Я скрізь чую їхні голоси. Досить одного їхнього сумного погляду, щоб у мене захолола кров. Колись ви дізнаєтеся, що щастя дітей дає нам куди більше, ніж власне щастя. Я цього не можу вам пояснити: це порухи душі, які всього тебе сповнюють радістю. Одне слово, я живу потрійним життям. Хочете, розкажу вам одну цікаву річ? Бачте, тільки ставши батьком, я зрозумів Бога. Він скрізь, бо він усе створив. Такі взаємини і між мною та моїми дочками. Тільки я більше люблю своїх дочок, ніж Бог любить світ, бо світ не такий прекрасний, як Бог, а мої дочки кращі за мене. Між мною і ними є якийсь духовний зв'язок: я почував, що ви з ними сьогодні побачитесь. Боже! Якби знайшовся чоловік, що дав би моїй маленькій Дельфіні щастя палкого кохання, то я чистив би йому чоботи, був би у нього на побігеньках! Від покоївки я дізнався, що цей панок, де Марсе — негідник. Мені кортить скрутити йому в'язи. Не любити таку чарівну жінку, із солов'їним голоском, струнку, мов статуя! Де були її очі, коли вона йшла за цього опасистого йолопа, ельзасця? Їм обом треба було б чоловіків гарних, милих, молодих. Ну, що ж, така була їхня воля.

Горіо був величний. Ніколи ще Ежен не бачив його охопленим такою глибокою батьківською любов'ю. Воістину дивовижна сила натхнення, властива нашим почуттям. Хоч би яка була груба істота, але досить їй виявити сильне й щире почуття любові, як вона одразу ж починає випромінювати своєрідний струм, що змінює її зовнішність, оживлює жести, робить приємним голос. Часто найтупіше створіння під впливом почуття сягає висот красномовності, якщо не в словах, то принаймні в думках, неначе витає в якійсь світлосяйній сфері. Так і тепер: у голосі й жестах цього старигана була така захоплююча сила, якою відзначаються великі актори. Та й усі наші найкращі почуття — хіба це не поетична мова нашої волі?

— Ну, то вам, певно, буде приємно почути, — спитав його Ежен, — що вона порве з де Марсе? Цей дженджик покинув її заради княгині Галатіон. Щодо мене, то я сьогодні ввечері закохався в пані Дельфіну по самі вуха.

— Он як! — вигукнув батько Горіо.

— Так, і я, здається, їй не бридкий. Ми говорили про кохання цілу годину, і в суботу, післязавтра, я піду до неї.

— О, як я любитиму вас, мій друже, коли ви їй сподобаєтесь! Ви добрий, ви не будете її мучити. Та якщо ви її зрадите, я не вагаючись перегризу вам горло. Жінка кохає тільки раз, ви розумієте? Боже! Які дурниці я кажу, пане Ежене! Вам тут холодно. Боже мій! Ви з нею розмовляли, що ж вона переказувала мені?

«Нічого», — подумав Ежен, а вголос відповів:

— Вона сказала, що посилає вам щирий дочірній поцілунок.

— На добраніч, сусіде, спіть спокійно, бажаю вам солодких снів. А для мене ваші останні слова — здійснення найкращих снів. Хай помагає вам Господь в усіх ваших бажаннях. Для мене ви були сьогодні добрим ангелом, від вас на мене повіяло моєю дочкою.

«Бідолаха, — думав Ежен, лягаючи спати. — Він зворушив би й кам'яне серце. А дочка його думає про нього не більше, ніж про турецького султана».

Після цієї розмови батько Горіо почав ставитися до свого сусіда, як до несподівано знайденого співчутливого друга… Між ними виникли саме ті взаємини, які тільки й могли прихилити старого до іншої людини. Глибоке почуття ніколи не помиляється в розрахунках. Батько Горіо уявляв, що буде ближче до Дельфіни і стане для неї більш бажаним гостем, якщо вона покохає Ежена. Крім того, він звірив юнакові одну зі своїх турбот. Пані де Нусінген, якій він у душі безліч разів на день бажав щастя, іще не зазнала радощів кохання. Ежен, як сказав Горіо, наймиліший з юнаків, яких йому будь-коли доводилося зустрічати, і старий ніби передбачав, що Растіньяк принесе його дочці всі ті радощі, яких їй досі так бракувало. Отже, батько Горіо проймався до свого сусіда дедалі більшою приязню; а без неї й сама розв'язка цієї повісті була б незрозуміла.

Другого ранку, за сніданком, пансіонерів вразила ніжність, з якою батько Горіо дивився на Растіньяка, сівши поруч нього, і ті кілька слів, з якими він звернувся до Ежена, та й зміна виразу його обличчя, звичайно схожого на гіпсову маску. Вотрен, що вперше побачив студента після їхньої пам'ятної розмови, здавалося, хотів прочитати його таємні думки. Цієї ночі Ежен, перш ніж заснути, виміряв безмежне поле життя, яке постало перед його очима, і тепер, згадавши Вотренові плани про посаг мадмуазель Тайфер, він не міг утриматись і глянув на Вікторину так, як дивиться найдоброчесніший юнак на багату наречену. Випадково їхні очі зустрілись. Ежен у новому костюмі здавався бідній дівчині просто чарівним. Погляд, яким обмінялись молодята, був досить значущий, і Растіньяк упевнився, що став для неї об'єктом тих невиразних любовних почувань, які опановують усіх молодих дівчат і які вони спрямовують на першого ж вродливого чоловіка. Внутрішній голос кричав йому: «Вісімсот тисяч франків!» Але Ежен змусив себе повернутися до подій учорашнього дня і вирішив, що його штучно підігріта пристрасть до пані де Нусінген буде протиотрутою для цих мимовільних ницих думок.

— Учора в Італійців давали «Севільського цирульника» Россіні. Я ніколи не чув такої чарівної музики, — сказав він, звертаючись до всіх. — Боже! Яке це щастя — мати ложу в Італійській опері!

Батько Горіо схопив зміст цієї фрази на льоту, як собака ловить кожен жест хазяїна.

— Ви, чоловіки, купаєтесь як вареник у маслі, — сказала пані Воке, — можете робити все, що вам заманеться.

— А як ви вернулись? — спитав Вотрен.

— Пішки, — відповів Ежен.

— Ну, мені, — додав спокусник, — такі половинчасті втіхи не до вподоби. Я волів би їздити у власній кареті, сидіти у власній ложі й повертатися теж з усіма вигодами. Все або нічого — ось мій девіз.

— Девіз непоганий, — підтвердила пані Воке.

— Ви, може, підете провідати пані де Нусінген, — тихенько сказав Ежен батькові Горіо. — Вона, звичайно, вас прийме дуже радо; їй захочеться почути безліч подробиць про мене. Я знаю, що вона за всяку ціну хоче попасти у дім моєї кузини, віконтеси де Босеан. Не забудьте сказати їй, що я дуже її кохаю і весь час думаю, як здійснити її бажання.

Растіньяк поспішив на лекції в Школу правознавства: йому хотілось якнайменше часу бути в цьому остогидлому пансіоні. Майже цілий день він тинявся по вулицях, гарячково мріючи, — стан, добре відомий усім юнакам, охопленим надто сміливими надіями. Під враженням Вотренових міркувань Ежен роздумував над життям суспільства, коли раптом біля входу в Люксембурзький сад зустрів свого друга Б'яншона.

— Чому ти такий заклопотаний? — спитав студент-медик, узявши його під руку, щоб пройтися біля палацу.

— Непокоять спокусливі думки.

— А саме? Від деяких з них є ліки.

— Які?

— Піддатися їм.

— Ти жартуєш, не знаючи, про що йдеться. Ти читав Руссо?

— Читав.