Моряк з «Дианы»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Узятий на судно в дорозі, курілець-перекладач хоч і не дуже добре розмовляв по-японському, однак легко переклав де запитання.

Японці чомусь стурбувалися ще дужче. Старший із них обережно оглянувся на всі боки і тихенько заплакав; слідом за ним заголосили і всі інші.

— Вони не хочуть відповідати? — спитав Рікорд.

— Так, вони були в цій затоці, — сказав перекладач. — Ось старший плаче і все повторює: «Були… були…»

— Спитай: де полонені російські моряки?..

Тепер знявся вже такий галас, що капітан спересердя тільки рукою махнув і відійшов убік.

Хоч як бився перекладач, хоч і допомагали йому офіцери й матроси, японці товкли все те саме:

— Ми нічого не знаємо… Ми хочемо додому…

На тому й закінчився допит цієї галасливої компанії, якою старший керував, наче церковний регент: тільки він зітхне — і вже всі в сльози; тільки гляне — і всі в крик…

Рікорд наказав відпровадити крикунів у трюм, нагодувати, видати постелі. Вже сутеніло, і океан чимраз вище здіймав неспокійну хвилю, але дозорні «Дианы» й «Зотика» так само пильно несли свою вахту… Рано-вранці вони помітили на підході до затоки Зради з півночі великий японський корабель. Коли б не темінь ночі й не туман, вони побачили б його багато раніше; судно йшло на південь у бік Хакодате або Мацмаю і прослизнуло десь близько від російських кораблів…

Цим разом Рікорд був вдоволений: він захопив у полон шістдесят японців, — саме стільки, скільки й намірявся захопити. Команда купецького судна пробувала чинити опір: у неї була й зброя, були й боєприпаси. Та коли матроси «Дианы» вихопилися з шлюпок на палубу купця і дійшло до рукопашної, сутичка тривала не довго. Пізніше матроси називали цей бій «ввічливим боєм»: вони не відповідали вогнем на стрілянину противника, а, вдершись на палубу, працювали прикладами й кулаками…

Особливо вдоволений був Рікорд з того, що серед шістдесяти японців знайшовся багатий купчина, власник корабля, якийсь Такатай Кахі. Купець, як видно, збирався з візитом до начальника японського гарнізону в затоці Зради і тому убрався в найдорожчі шовки. Бувши тепер навіть у полоні, він все ж вірив у могутність свого багатства. Він спитав, де капітан, і, підійшовши до Рікорда, промовив урочисто:

— Я — Такатай Кахі. В Японії добре відоме моє прізвище. Крім цього мого корабля, на який ви напали, в мене є ще десять таких же великих кораблів. До того я маю власні рибні промисли. Нарешті, в мене є власні будинки й замок. На мене працюють сотні людей, бо я, Такатай Кахі, дуже багатий.

— Добре! — гукнув капітан, з цікавістю розглядаючи огрядного купчину, — Мені й потрібен був саме такий добродій…

Очевидно, з поваги до власної персони, купець почав говорити про себе в третій особі:

— Такатай Кахі хотів би знати, якою ціною він може відкупитися?

Рікорд дивився на японця з усмішкою:

— Оскільки життя й благополуччя шановного Такатай Кахі безцінні, з мого боку непристойно було б називати будь-яку ціну.

Купець вклонився: він сприйняв ці слова всерйоз; японці навколо нього здивовано зашепотіли і трохи відступили від свого проводиря, наче хотіли підкреслити повагу до нього. А Такатай Кахі дуже сподобався комплімент капітана і особливо, мабуть, у тій частині, яка пояснювала, що викуп буде непотрібний.

— В такому разі, — промовив він голосно і навіть зіп’явся з гордощів навшпиньки, — Такатай Кахі сподівається довідатись, чим пояснити це сумне непорозуміння? Доблесний російський офіцер прийняв мене, напевно, за когось іншого? Смію запевнити доблесного російського офіцера, що я, Такатай Кахі, чиє прізвище відоме по всій Японії, не злопам’ятний. Я погоджуся простити цю помилку…

— Чи ба, як пиндючиться! — весело гукнув хтось із матросів. — Кумедія!..

Капітан суворо блякнув очима в бік веселуна і промовив тим самим шанобливим тоном:

— Непорозуміння викликане, шановний Кахі, поведінкою японських військових на Кунасірі. Мало того, що вони вдерлися на російську землю і збудували на цьому острові фортецю, вони обманним способом захопили в полон капітана цього корабля і з ним шістьох російських моряків. Кілька днів тому начальник гарнізону повідомив мене через посильного, що цих сімох російських моряків убито… Однак підтвердити де повідомлення в писаній формі він відмовився…

Японець здригнувся й зблід, кругле обличчя його перекосилось:

— Убито?.. Але цього не може бути! Зовсім недавно, авжеж, десять днів тому, Такатай Кахі бачив полонених російських моряків у місті Мацмаї. Я навіть пам'ятаю прізвище капітана… Він дуже люб’язний і виявляв мені пошану за японськими звичаями… Ось я згадав прізвище: капітан Мур!..

Рікорд здивовано перезирнувся з офіцерами: що ж з Головніним? Якщо Мур вважається капітаном, то, виходить, Головнін загинув?..

— Може, ви не точно назвали прізвище, шановний? Прізвище капітана Головнін.

— Ні, ні, — упевнено повторив японець. — Прізвище капітана Мур… Він середній на зріст, плечистий, бороду голить, але залишає довгі виски, на вигляд суворий, проте очі добрі…

— Та це ж і є Василь Михайлович! — захоплено скрикнув Рікорд, дивлячись, як заясніли обличчя матросів.