Моряк з «Дианы»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я накажу своїм матросам скидати таких-от «акробатів» за борт…

— Зараз вони дадуть вам спокій, — мовив Корбет. — Але, між іншим, я забув повідомити вас, мій друже, що я дав розпорядження… При найменшій вашій спробі тікати, на вас буде спрямовано вогонь усіх берегових і корабельних батарей… До речі, сьогодні чудова погода, правда?

— Дякую вам за прекрасний обід, — відповів Головнім, посміхаючись. — Ми, російські моряки, добре розуміємось на гостинності. Я ще раз пересвідчився, що англійці не забувають своїх друзів.

Уже з шлюпки Головнін помітив: пещене обличчя капітана Корбета побагровіло, але що він переживав — почуття сорому, зніяковіння, злоби, — Головнін не міг збагнути.

Дивна пригода трапилася з перекладачем. Уродженець міста Риги, цей чоловік служив тепер в англійському морському корпусі в Капштадті в чині сержанта; він і дитинства чудово знав російську мову. І раптом сталося незвичайне; викликаний до командора Роулея, він вислухав відповідне суворе напучення і… враз забув усі російські слова.

Коли йому показали суднові документи «Дианы», він тільки розвів руками і мовив засмучено:

— Ні, жодного слова не можу перекласти…

З великим жалем командор Роулей повідомив Головніна, що, як виявилося, перекладач їхній не досить підготований. І ще прикріше командорові, що в усьому Капштадті, як він з’ясував, не було людини, котра володіла б російською мовою.

І Головнін, і Рікорд чудово розуміли Роулея: він наказав перекладачеві мовчати… В Капштадтському порту готувався відпливти в Англію транспорт «Абоданс». З цим транспортом Роулей посилав донесення про затримку шлюпа.

Отже, Головнін не помилився: це був полон, але полон особливий, обставлений зовнішньою чемністю, яку доповнювали жерла гармат, націлені на шлюп.

Викликавши наверх команду, Головнін прочитав перед застиглим, мовчазним строєм моряків свій писаний наказ.

— Єдине, що лишається нам робити в цьому становищі, — сказав він, — чекати. Терпіння і терпіння! Будемо сподіватися на краще, мої друзі…

Потім він спитав у офіцерів і матросів, чи є в кого які заяви або запитання. Після кількох секунд тиші із строю виступив бронзовий від загару богатир, матрос першої статті Михайло Шкаєв.

— Насмілюсь доповісти….

Головнін кивнув йому:

— Кажіть…

Чисте, вольове обличчя моряка було зосереджене й серйозне:

— Матроси обговорювали в своєму гурті цю сумну подію. Як видно, одне тільки нам лишається: вирватися з пастки і з боєм втекти… Я хочу запевнити вас від імені матросів, Василю Михайловичу, що всі ми готові і тільки ждемо вашої команди…

Ставний, вродливий мічман Мур тихенько свиснув, посміхнувся, знизав плечима. Як видно, ця заява Шкаєва була, на його думку, недозволенною вільністю: вже не раз Мур висловлювався в тому розумінні, що матросові належить не думати, не міркувати, а слухати розпорядження начальства і беззаперечно їх виконувати. ІІІкаєв зрозумів і цю посмішку мічманову, і його застережний свист. Він сказав:

— Я повинен доповісти вам, ваше благородіє, що англійський лейтенант, отой що вартує на шлюпі, робить пусте, зайве діло. Весь час він торочить матросам: ідіть, мовляв, на берег, ми дамо вам і гроші, і волю, і право виїхати в яку схочете країну…

— От як! — вигукнув Головнін. — А хіба цей лейтенант розмовляє по-російському?..

— Ні, його слова перекладає мічман Мур…

Головнін круто обернувся, прямо, в упор глянув на мічмана.

— Що це значить, шановний?..

— Це була просто моя люб’язність, — витягтись і все усміхаючись, відповів Мур без найменшої запинки. — Я хочу сказати: глузлива люб’язність.

— Я не терплю таких люб’язностей, — суворо, роздільно промовив Головнін, дивлячись в очі Мурові. — Зважте на це і більше не помиляйтесь.

Вродливе обличчя мічмана зблідло; він злобно глянув на Шкаєва. Головнін підійшов до матроса ї мовчки потис йому руку.

Через кілька днів шлюп перевели в далекий, глухий кут бухти. Вихід в океан охороняли берегові батареї н кораблі англійської ескадри. Для астрономічних спостережень Головнін найняв на самому березі старий, розхитаний вітрами двоповерховий будинок. Сюди перенесли з шлюпа хронометри й інші інструменти. Містер Роулей тепер остаточно заспокоївся: без хронометрів Головнін не зробить спроби тікати, отже, наглядати за полоненими ставало куди легше.

Обсерваторія, створена Головніним на березі для перевірки хронометрів, незабаром привернула до себе увагу англійських капітанів. Тут, у цій дуже важливій бухті, де схрещуються океанські шляхи кораблів, англійська адміністрація не спромоглась організувати обсерваторію. І от, нарікаючи на чиновників, англійські капітани не раз просили Головніна перевірити й їхні хронометри. Головнін залюбки погоджувався: часу вільного багато, а за роботою він збігав непомітніше. Та начебто вже наближався й день їхнього звільнення: до Капштадта з Англії прибув на шлюпі «Рес-горс» віце-адмірал Варті, людина з великими повноваженнями і владою. Від англійського офіцера Головнін довідався, що транспорт «Абоданс» закінчив рейс щасливо і кілька днів стояв на рейді Портсмута поряд з «Рес-горсом». Варті, звичайно, мав привезти розпорядження англійського уряду про дальшу долю «Дианы». З певною надією й радістю Головнін поспішив у Капштадт…

Віце-адмірал не примусив його нудитися в приймальні. Підтягнутий, вилощений ад’ютант доповів, що прибув російський моряк, і зараз же розчинив двері. В просторому кабінеті було щонайменше три десятки офіцерів. Вони сиділи біля круглого стола, стояли окремими групами, троє схилилось над паперами, які переглядав Варті…