Моряк з «Дианы»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Капітан Корбет доручив вам переказати й це?

Англієць зробив перелякане обличчя:

— Ну що ви!.. За це він може повісити на реї…

— Либонь, він так і зробить…

Гра ставала забавною. Головнін уважно стежив за посильним. Той все ще удавав переляканого:

— Я просто помилився на слові… Між іншим… Однак, хочете, я буду одвертим? Я вірю вам, російському офіцерові, — ні, ви не здатні на зрадництво. Я теж ладен утекти з цього пекла! Коли б тільки знайти друзів…

— Осічка! — мовив Головнін по-російському.

Агент стрепенувся:

— Що ви сказали?..

Головнін переклав це слово англійською мовою. Посильний враз потемнів.

— Перекажіть капітанові, — промовив Головнін, — що про втечу я не маю й гадки. Пропуск англійського уряду дає мені право відкрито, серед білого дня підняти якорі…

— Ви можете почувати себе цілком вільно! — повторив агент.

— І ще перекажіть, — додав Головнін, — що я не терплю провокацій. А втім, він, може, не знає про те, що ви мені запропонували?

Весела усмішка посильного стала судорожною. Задкуючи, він вийшов з каюти.

Петро Рікорд і його супутники повернулися на шлюп уночі. Ще здалеку Головнін почув Петрів голос: Рікорд з чогось кепкував, і, зачеплені, мабуть, його жартом, дружно засміялись матроси. Шлюпка причалила до борту, і, ніби в одну мить, — так здалося Головніну, — Рікорд опинився перед ним, козирнув, пристукнув каблуками:

— Дозвольте доповісти…

Головнін дружньо і лагідно перебив його:

— Не треба рапортувати, Петю… Я знаю, салюту-відповіді не буде.

— І це ще не все…

— На полон скидається?..

— Так. Це — полон.

Вони помовчали. Десь близько поскрипували кочети весел; стиха, поривами сплескувала вода.

— Крадуться попід самим бортом, — мовив Головнін. — Бояться, що можемо втекти. Стережуть. А що як спробувати, Петю, справді?.. Пообрубуємо канати — і під паруси: доганяй, лишень, в океані… А в крайньому разі — бій.

Рікорд поривчасто, глибоко зітхнув:

— Я думав про це. Але на фрегаті не спить жодна людина. Їхні шлюпки цілу ніч курсуватимуть навколо «Дианы». А вранці, — я чув це розпорядження Корбета, — нас поставлять фертоїнг, на два якорі, між їхніми кораблями і берегом. З фертоїнг хоч як розвертайся, однаково будеш усе між двома якорями.

І знов вони замовкли, прислухаючись до близького настороженого берега, звідки часом долинало пересвистування вартових.

— Правду сказати, я турбувався за тебе, — промовив Головнін неголосно. — От де браві вояки!.. Особливо браві, коли їх багато, а в тебе тільки матроси на веслах, та й ті без зброї.

Рікорд тихенько засміявся:

— Спочатку вони кинулись на нас, мов яничари!.. Я в ту мить подумав: чи ми не до буйних потрапили? Кажуть, так буває: від нудьги цілий гарнізон здичавіти може… Далі виникла в мене інша підозра: а чи не піратське це кишло? Може, пірати переодяглися в англійську військову форму?.. Потім уже зрозумів, у яку халепу ми вскочили в цьому гаспидському Саймонс-беї, Василю! Адже це війна. А ми прийшли: «Здоровенькі були! Приймайте корабель і флаг, екіпаж і нас, офіцерів, гармати, документи і все інше…»

Здавалось, він задихався від люті: