Апгрейд для Всесвіту: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Досвіток, усміхаючись, дихав далекими прозорими хмарами, піднімаючи дедалі вище над землею ці бронзові осяяні небесами завихрення; зірниця, як кінська грива, розвівалася по вітрі.1 Сон, кружляючи і зморщуючись, як проколена кулька, полетів у минуле; Богун ще раз глянув у вікно, ніби боявся розгледіти вдалині гігантську долоню, яка торкається світу. Але ні, боги вдавали, ніби їх немає. Світанки в червні втрачають будь-яку стриманість, подумав він. Гасають вони планетою, як руді гривасті коні. Безсмертні коні, впряжені у сновидіння.

Він усе-таки ввімкнув настільну лампу, було ще надто темно, нічого не знайдеш тут без освітлення. Дружина почала перевертатися.

— Час, — сказав він напівголосно, — зараз будильник протеленчить.

— Ні, — відповіла дружина, не розплющуючи очей, — ні, потім!

Тріпочучи крилами, закружляв перед лампою невеликий сіро-коричневий метелик, вдарився об скло і гнівно злетів до стелі.

Він пішов на кухню — дзижчати кавомолкою. На холодильнику сидів і з цікавістю витріщав на нього очі-маківки ще один метелик, такий самісінький. Чи той же. Світало неймовірно швидко, напівморок струменями перетікав із кухні та спальні в передпокій — він і там увімкнув світло. І вже не здивувався, знову помітивши метелика, який спурхнув.

— Крила обірву! — пригрозив він йому і всім їм одразу. А собі скомандував:

— Під душ — марш!

Коли він знову зайшов до спальні, будильник, салютуючи, вистрелив короткою чергою. Богун перервав його істеричну трель, клацнувши по кнопці. Відчинив вікно і вагомо, зумисне голосно запитав у сплячих:

— Шановні сліпоглухонімі! Погляньте і скажіть: чи ви що-небудь чули?

— Звичайно! — заявила дочка.

Сівши на ліжку і навіть не намагаючись розплющити очей, вона навпомацки шукала своїх дітей. Плюшевий Бетховен, як і належало вірному псові, уже не спав і був готовий до бою; Степашко, однак, зовсім по-свинськи спав, розпластавшись поперек ковдри. Як, зрештою, і люба дружина, яка наполягла на ранньому прокиданні, пояснивши їм усім разом і кожному зокрема, наскільки корисна і на ноги помічна енергійна прогулянка по свіжій росі, раз уже випало їм уставати посеред ночі через чоловіченька непутящого і тягтися десять верст на збіговисько. Богун не сперечався, йому Що? Йому, звісно, тільки на користь піде прогулятися. Але й проти таксі він не заперечував би.

— Рота, підйом! — закричав Богун.

Донька, далі оглядаючи щось своє, надзвичайно цікаве, що відбувається за заслоном тремтливих повік, зіскочила з ліжка і встала у стійку «струнко». Її стройова навичка — пам’ять про улюбленого дядечка. Братик мій — людина героїчна; він зараз, і дуже до речі, у таборах; він майже не з’являється удома, ця обставина виявилася теж до речі.

Він обірвав зайві думки і гаркнув:

— Чудово, рядова! Сорок п’ять секунд, і я бачу вас одягненою!

— Слухаюсь! — дзвінко відповіла дочка, примруживши праве око: а раптом сон усе ж вдасться додивитися. Богун, насупившись, злодійським басом проголосив:

— А той, хто, значить, серед нас тут і далі спить, той, значить, не друг нам, не товариш, а соня-засоня!

— Це мамуня! — захоплено здогадалася мала. — Мамуня — соня, мамуня — соня!

— Р-рядова! Застебнутися й умитися! І на кухню — кроком руш! — водночас, на краєчок ліжка присівши, взявся він із досинаючої дружини ковдру потихеньку викрадати.

— І тому, значить, не кава у ліжко буде, — примовляв він, — а різки привселюдні за найвищим розрядом!

— Та чого ви причепилися всі! — запхинькала жінка, перевертаючись із боку на бік, немов на вогні її присмажили. — Ну що за біда: серед ночі пертися кудись… самі їдьте! Я спати хочу.

Богун смикнув сильніше, і тоді вона, дедалі більш люто змагаючись із осатанілою ковдрою, вперше розплющила очі.

— Боже! — закричала вона. — Ми запізнюємося! Що, не можна було сказати?

— Процес пішов! — підморгнув він дочці, яка все ще метушливо нишпорила по спальні в пошуках акуратно складеного з вечора одягу. — Ось зараз наша матуся виговориться — і дасть нам усім чосу! Ми за нею і не вженемося. Ти не поспішай: поспішиш — людей насмішиш. Ще є час. Іди вмийся.

Він надумав поснідати, зліпивши чотириоку яєчню. Дами навідріз відмовилися, пославшись на біоритми і розташування світил. Цієї надто ранньої пори їм не хотілося займатися нічим звичним; їм не терпілося вийти назустріч пригодам і прокинутися по-справжньому в росі, у золотому сяйві, у чарівній свіжості світанку. Тужно застрягнувши десь на підступах до третього ока, Богун збагнув їхні резони: що вдієш, біоритми.

Метелики уважно дивилися на його муки, немов проводили в себе на холодильнику таємне голосування. А чи їдять метелики яєчню? — запитав він сам у себе. Більше ні в кого було питати: дами, відштовхуючи одна одну, чепурилися біля дзеркала. Йому видалося, що метелики, які обурено спурхнули, — його таємні агенти; він навіть розчув їхній гнівний шепіт:

— Ні, нізащо!

— Шизохренія, — визначив Богун свій стан. — Спокійнішим будь, простішим, не звертай уваги, це тільки приказка…

Вікна будинку, що встав до них торцем, — усі верхні поверхи — раптом спалахнули вогненними відображеннями зірниці. Деньок буде — вищий клас. Провести їх — і відразу ж зранку до лісу, поки народ усе підряд під корінь не познімав. Гарний у нас ліс, домашній і цілком безпечний, абсолютно земний, до людей прихильний. Кажуть, уже чорниця доспіла… рідкісне літо, спекотне і безхмарне. Таке, як колись. До подій.