Апгрейд для Всесвіту: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вони почали про щось шепотітися — всі троє, включаючи Еллі; ці тихі запеклі переговори, здавалося, зводилися до вигуків і махання руками.

— Мисливці вже поруч, — нагадав Богун. — І вони полюють не на мене!

— Поверніть мені зброю! — вимагав дядько.

— Угода відбулася, — Богун простягнув йому пістолет. Чоловічок схопив зброю за ствол — і зник. Це йому вдалося просто і переконливо. Набагато простіше й переконливіше, ніж у лисого з надсекретного ролика Грегора. Майстер! Вищий пілотаж. Удар, порив вітру і нічого зайвого. Ніяких тобі пасів із підвиванням.

Інші стояли мовчки і не збиралися брати приклад з дядька.

— Ну а ви чому тупцюєтеся? Поспішайте, зараз тут буде гаряче!

— Ми не зможемо… Маленькі ми ще, не навчені, — приречено сказала жінка.

Тої ж миті на сходах почалася стрілянина. Загриміло по висхідній — і завершилося через кілька секунд довгою автоматною чергою. Богун виразно уявив собі розвиток подій. Йому нібито передалося чудесне вміння мутантів бачити крізь стіни. Він ухопив кулю і кинувся на балкон. Відшарпнув край шторки й одсахнувся: внизу, біля непримітного сірого автбмобі— ля, позирали на всі боки і вгору похмурі хлопці людожерської зовнішності.

— Так… Влипли! — резюмував він.

Прислухався. Голоси звучали просто за дверима.

— Попереджав же! Тепер і мене через вас приб’ють! — вони стояли і дивилися на нього. Дивилися відчужено, навіть вороже, але водночас із надією. Їм більше немає на кого покластися, — здогадався Богун. — Майбутнє цих людей залежить від мене.

Наскільки ж безпорадні ці хвалені мутанти! Ані за себе постояти, ані двері заговорити, і..

На щастя, на балконі був пожежний люк; розкидавши мотлох, навалений на металеву кришку люка, Богун не надто делікатно відправив Еллі та її маму в квадратний отвір, який вів до сусідів знизу. Здивувавшись, що вхідні двері досі не піддалися ударам нападників, він пішов за ними. І виявив, що настав край везінню.

Біля порога стояв і міцно тримав Еллі за руку дебелий, кров з молоком, козак невизначеного віку; а за ним, трохи збоку, в глибині приміщення, височів, широко розставивши ноги, сухорлявий старий, який ретельно цілився в Богуна із карабіну.

Чорт їх забирай, тут на кожному кроці озброєний псих. Що за часи, що за звичаї!

— Кидай кулю! Руки за голову! — командував дід.

Богун підкорився. Але тут щось сталося. Куля не впала на підлогу. Вона висіла між старим і Богуном. Еллі, пильно вдивляючись у кулю, ніби вела її своїм поглядом.

— Не слухайте його. Він нічого не зможе вам зробити. Ні поцілити, ні затримати…

Вона скрикнула й захрипіла: молодик обхопив ручиською шию дівчинки і почав її душити. Як не дивно, його вчинок змусив Богуна раптом повірити Еллі: кнур цей, очевидно, знав про властивості кулі й поспішав убезпечити себе від її впливу. Отже, треба було квапитися.

І він ризикнув. Бив він у скроню, бив без замаху, сконцентрувавшись. Хлопчина захитався. Богун збив його на підлогу. Гримнув карабін, запахло порохом; старий охнув і, вхопившись за живіт, випустив зброю. Богу нові зараз було не до феноменів. Він упіймав кулю, яка нагрілася й немовби вкрилася їдким слизом, і метнувся до виходу.

— Не туди, нагору! — шепнув він, коли вони услід за ним вибігли на сходи. Він уже встиг зауважити, що на майданчику шостого поверху нікого не було.

Вони щасливо промчали повз знайомі двері, біля яких бездиханно лежав нещодавній дядько. Його міжпросторові досліди завершилися назавжди. З помешкання долинали збуджені голоси. Ці кретини дотепер не здогадалися, як ми вислизнули, — щасливо подумав Богун. І відразу ж замислився: а чи не завдячують вони цим зеленоокій чаклунці Еллі?

Через наскрізне горище вийшли вони до ліфта крайнього під’їзду; зійшли на другий поверх. Богун ішов попереду. Він знав, що і для чого робить. Вибратися. І крапка. Вибратися самому і полонених своїх із-під вогню вивести. Залишимо розборки до кращих часів.

Нічого підозрілого навколо не було. Швидким кроком пішли вони до автобусної зупинки. Еллі раз за разом озиралася на Кулю. Немов матуся на дитину, — роздратовано подумав Богун.

— Спокійніше, мала, не привертай до себе уваги.

— Нас наздоганяють! — враз сказала вона.

Обернувшись, Богун побачив спалах. Він упав ницьма на асфальт, прицілився і двічі вистрелив — зробив два гарні неспішні постріли з позиції «лежачи», які пробили дві дірки в двох нетямущих головах. Переслідувачі, бруднячи сніг кров’ю, забилися в судомі. І тут Богун нарешті дещо зауважив.

На рукавах у хлопців красувалися і емблеми Генної Безпеки.

Ось коли ти влип, сказав він собі. Міцно влип. Надійно. Точніше, безнадійно. Без права на амністію. Довоювався, пень! Навчився, на свою голову, стріляти влучно, стріляти швидко… Гебешники й на тому світі знайдуть. Знайдуть — і жили повисмикують.

Він перекотився на спину й обернувся, щоб провести поглядом урятованих. Чомусь він був певен, що Еллі та її мама вже далеко. Та дівчинка залишалася тут, поруч. Вона притулилася до жінки, яка впала, і плакала, намагаючись привести її до тями. Богуну вистачило одного погляду, щоби зрозуміти, що трапилося. Жінці потрібна термінова допомога. У таких випадках в рахунок ідуть хвилини.